Ж ЖурналЖіночі історії та інтерв'ю

«Ми свідомо розуміли, що можемо загинути»: історія добровольця 110-ї бригади, який протезується у Вінниці

·590 слівредакція
«Ми свідомо розуміли, що можемо загинути»: історія добровольця 110-ї бригади, який протезується у Вінниці

Дмитро Накалюжний з позивним «Академік» пройшов шлях від кухаря до оператора безпілотника. Після поранення під Запоріжжям він втратив ногу, але нині вчиться жити заново на протезі у Вінниці.

Історія Дмитра Накалюжного почалася у березні 2022 року, коли він, цивільний кухар без жодного армійського досвіду, добровільно прийшов до територіального центру комплектування. За його словами, рішення далося непросто, але вирішальним стало бачення інших, хто вже вирушав захищати Запоріжжя.

Після місяця навчання Дмитра спершу готували як артилериста, але згодом, коли формувалася 110-та окрема механізована бригада, призначили кухарем — за цивільною спеціальністю. Він забезпечував харчування особового складу, готував їжу та збирав посилки для бійців на позиціях. Однак згодом відчув, що його внесок у спільну справу недостатній.

«Я зрозумів, що роблю малий вклад у війну. Не те, що у перемогу, просто у цей процес», — пояснив він своє рішення змінити напрям служби. Дмитро пройшов навчання у розвідувальній роті, освоїв керування безпілотниками й виконував завдання з розвідки, спостереження та коригування вогню.

Наприкінці січня під час бойового виходу він вирішив супроводжувати побратима, який мав іти на позицію сам. Цей день став переломним: у посадці пролунав вибух, і Дмитро побачив, що обидві ноги травмовані. Він самостійно наклав турнікет і близько трьох годин чекав на евакуацію. Його побратим загинув.

Після стабілізаційного пункту військового доправили до Запорізької обласної лікарні. Прокинувшись після операції, він уже не мав ноги. Потім була Вінниця, де лікарі провели п'ять операцій для формування кукси та загоєння ран. Лише після цього почалася реабілітація і підготовка до протезування, яке ускладнила повторна ампутація через видалення частини кістки.

Нині Дмитро другий місяць ходить на протезі, може самостійно керувати автомобілем і пересуватися містом. Визнає, що адаптація триває довго: фантомний біль реагує на зміну погоди, а міська інфраструктура часто не враховує потреб людей з ампутаціями. Говорячи про майбутнє, військовий наголошує: справедливий мир для нього означає передусім покарання тих, хто розпочав цю війну.

Читайте також