Британська експертка порівняла удари РФ по Києву з нацистським «Бліцом»

Про зростання кількості російських ударів по українських містах і по цивільних, зокрема по пасажирських потягах, говорить Джейд МакГлінн, очільниця Програми вивчення проблем України та Росії Центру державного управління і безпеки в Королівському коледжі Лондона. На її думку, за цими атаками стоїть цілком певний розрахунок: «Ймовірно, це має психологічну логіку — що можна забомбити людей до покори».

Порівняння, яке дослідниця проводить далі, стосується не лише моралі, а й результату. За її словами, тривогу викликає саме те, що Росія «вважає, що їм це вдасться, адже є достатньо історичних прецедентів, щоб довести, що це не спрацює». Як приклад МакГлінн наводить нацистські авіаудари по Лондону часів Другої світової війни в межах кампанії «Бліц». Лише за одну ніч, 10 травня, загинули близько 1400 мирних жителів — і це не допомогло німцям досягти мети.

Експертка зауважує, що пам'ять про «Бліц» у Британії значною мірою романтизована. Попри жахливість того часу, бомбардування не підштовхнули людей до думки про капітуляцію, а лише посилили ненависть до Німеччини. Ця історична пам'ять, за її спостереженням, відіграла свою роль і на початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну, закріпивши суспільну підтримку українського опору.

Британська підтримка України, констатує МакГлінн, залишається доволі стійкою і не стикається з тими перешкодами, які видно в деяких інших великих європейських країнах. Дослідниця пояснює це схильністю британців підтримувати аутсайдерів — «як в історії про Давида і Голіафа» — і давнішою історичною причиною: «Британія загалом не любить Росію».

Ці слова звучать на тлі конкретних зобов'язань Лондона. Під час 36-го засідання Контактної групи з питань оборони України у форматі «Рамштайн» 8 вересня міністр оборони Великої Британії Вес Стрітінг заявив, що країна внесе 100 млн фунтів стерлінгів до програми PURL, аби забезпечити швидке постачання Україні ракет до систем Patriot та інших засобів протиповітряної оборони вже цієї зими.

Історія «Бліцу» тут працює не як метафора, а як аргумент: кампанії терору проти цивільних мають свою логіку, але вона не веде до того результату, на який розраховує агресор. Питання лишається в тому, наскільки швидко здатні надходити засоби, які роблять такі розрахунки марними.