15 місяців чекання: історія загиблого воїна Богдана Мигалка

Історія родини Мигалків розпочалася 2019 року, коли Богдан освідчився Іванні просто під час святкування її 19-річчя. Вже наступного року пара побралася, а невдовзі дізналася про поповнення. Як згадує дружина, чоловік дуже хотів сина, і їхня мрія здійснилася.

До повномасштабної війни Богдан сім років служив у патрульній поліції Хуста. Саме тому, коли у 2024 році його мобілізували до Збройних сил України, побратими дали йому позивний «Коп». Навіть перед бойовими виходами він завжди знаходив час написати дружині й запитати про сина.

19 грудня 2024 року Богдан вирушив на завдання на Курському напрямку. За вісім днів родині повідомили, що військовослужбовець зник безвісти. Побратими розповідали, що під час бою він та ще один боєць почали відходити, але на тому місці нікого не знайшли. Це давало Іванні надію, що чоловік міг вижити або потрапити в полон.

Протягом 15 місяців жінка вела щоденник, у якому писала листи коханому. Вона зізнається, що це допомагало триматися. Уривки з цих записів зворушують до глибини душі: «Знову день без тебе і марно. Бо коли тебе немає поруч, душа не радіє, йде дощ і тиша. Я все ще чекаю звістки від тебе».

У квітні 2026 року експертиза ДНК підтвердила, що Богдан загинув ще 21 грудня 2024 року. Найважчим для Іванни стало пояснення втрати синові. Вона сказала малому, що тато став зірочкою, і тепер під час прогулянок хлопчик каже: «Мій тато є найяскравішою зірочкою». Він досі чекає на батька, але мама пояснює, що тато приходитиме лише у снах.

Іванна зберігає речі чоловіка — обручку, берет, поліцейську форму. Для неї він назавжди залишиться тим самим блакитнооким Богданом, її «Копом». Жінка продовжує боротися за пам'ять про нього та сподівається, що його подвиг відзначать званням Героя України.