Історія бойової медикині з Чернігівщини, яка повернулася зі служби

Тамара Дахно, мати трьох дітей з Козельця на Чернігівщині, добровільно мобілізувалася 19 лютого 2025 року. Це сталося лише з третьої спроби: попередні двічі їй відмовляли, не сприймаючи її бажання серйозно. «І тільки на третій раз. Попередні два рази була відмова. Серйозно моє бажання ніхто не сприймав. А третього разу — так. А в цілому, як зазвичай, всі мобілізуються: пройшла ВЛК, забрала мене 158-ма бригада як бойового медика. Я ніколи не думала, що мене візьмуть бойовим медиком», — розповідає жінка.

Медичної освіти Тамара не має. Навчання проходила вже під час служби: після загальновійськової підготовки закінчила медичний ВОС (військово-облікова спеціальність). «Це перша допомога. Я не цивільний лікар», — пояснює вона. Службу проходила на Сумському та Донецькому напрямках у складі 158-ї окремої бригади. «Я виконувала ті завдання, які стояли. Та й все. На рівні зі всіма хлопцями», — каже бойова медикиня.

Бажання піти на службу в Тамари було давно. «З чоловіком ми про це неодноразово говорили. Зрозуміло, що він був проти. Тим паче, що він перший казав, що піде. Обере собі підрозділ, який більш-менш йому підходить за його фахом. Але перша пішла я. Нікому нічого не сказавши», — згадує вона. Попри страх, її мотивувало усвідомлення, що вона рятує життя українських військових. «Я дуже переживала за ту людину. Я відчувала його біль. Я бачу, що йому боляче. Він кричить. Були випадки, що просили: "Краще не треба мені допомагати". Задоволення від того, що ти надав допомогу. Відвіз фахівцям. І тобі написали смс-ку або побачили в очі і сказали "Дякую!"».

Наразі Тамара повернулася додому, а на службу пішов її чоловік. У неї троє дітей: дві доньки та син. Старшій — 25 років, середній — 19, найменшому — 11. Жінка знову працює продавчинею у місцевому магазині. «Я з шістнадцяти років торгую. Для мене торгівля... Я, мабуть, нічого більше й не вмію. Я все життя торгувала. Чого сидіти? Пішла до Центру зайнятості просто з питанням — чи є якісь вакансії. І ось вони мені запропонували продавцем, так як знають, що в мене досвід тільки продавця», — розповідає Тамара.

Попри повернення до цивільного життя, жінка сумує за службою і підтримує зв'язок з побратимами та посестрами. «Я думаю, що я б там була корисніша, ніж тут», — зізнається вона. Ця історія — приклад того, як цивільна людина без медичної освіти може стати бойовою медикинею, а потім повернутися до звичної праці, але з відчуттям, що її місце — серед тих, хто рятує життя.