Мотивація до навчання: поради психологині з Дніпра

Проблема втрати мотивації до навчання стає дедалі актуальнішою для українських родин. За словами фахівчині, з подібними запитами до неї звертаються батьки учнів від першого до одинадцятого класу. Особливо гостро це питання стоїть серед підлітків віком 12–15 років, коли діти починають формувати власні кордони та проявляти характер.

«Разом з гормонами для підлітків відкривається великий, новий світ. Вони починають відчувати свою внутрішню силу. Можуть протистояти дорослим, казати своє — ні. Вони починають розуміти, що потрібно їм, а що просто нав'язане дорослими», — пояснює Олена Пуліна.

Головна причина зникнення мотивації — дитина не бачить сенсу в школі. Стимул працювати заради оцінок і атестата з підлітками не діє. Психологиня наголошує на правилі «де фокус уваги, там й енергія»: якщо навчання перетворюється на гонитву за балами, результатів не буде. Важливо, щоб дитині було справді цікаво пізнавати світ, а не просто відтворювати вивчене на уроці.

Підлітковий бунт — не вирок. Дорослим варто пам'ятати, що школа — це не «поле бою», а простір для нових знань. «Долюбити дитину ніколи не пізно. Єдина проблема, що довіру підлітка треба заслужити. Він має пустити тебе на свою територію. Для цього дім має стати тихою гаванню, де спокійно, надійно та безпечно», — радить фахівчиня.

Батькам варто бути друзями, а не наглядачами. Коли дорослі надто контролюють — чи одягнула дитина шапку, чи вчасно лягла спати — підліток може почати саботувати все. Натомість психологиня радить щиро цікавитися захопленнями дитини, розділяти її інтереси та щодня брати участь у її житті. Простий вечірній запит «у що ти граєш?» може відкрити більше, ніж стандартне «що там у школі?».

Діти також черпають мотивацію з оточення. Якщо дорослі живуть цікаво, дитина тягнеться до нового. «Коли ти живеш цікаво, у твоєї дитини немає іншого варіанту, окрім як тягнутися до нового, цікавого та розвиватися. Діти це наш продукт. Це ми їх робимо нудними, сумними, або ж навпаки з іскрою в очах», — зауважує Олена.

Війна додає ще один виклик: вже у 10–12 років діти питають, чи варто вчитися, якщо завтра може не настати. У таких випадках фахівчиня радить починати з батьків — показувати, що життя триває. «Підіть у парк, придбайте самокат і нехай дитина пропустить хоч три роки, навчання це не важливо у порівнянні з неврозами й психозами, які дитина може отримати через свої переживання. Говоріть про майбутнє», — підсумовує психологиня.