Одеські маніяки: від пиріжків тітки Рози до серійних убивць XXI століття

Перший підтверджений серійний убивця в Одесі з’явився ще в 1830-х роках. Ілля Кодима, 35-річний сторож хутряного магазину, полював у порту на повій і маргіналів. Він оглушав жертв молотком, розрізав животи 40-сантиметровим ножем і відрізав частини тіла. Поліція ловила його «на живця» — стежила за повіями й затримувала всіх, хто до них наближався. Кодиму засудили до страти за 57 убивств, але через симуляцію божевілля покарання замінили на 20 років каторги. Згодом його вбили інші в’язні.

Історія знає й жінок-убивць. У 1860-х на Привозі працювала тітка Роза, яка продавала пиріжки з м’ясом. Одного дня покупчиня знайшла всередині людський палець. Поліція з’ясувала, що Роза підробляла повією біля порту, убивала клієнтів після сексу, розчленовувала тіла й використовувала м’ясо як начинку. Інші останки ховала в газоні. Жінку повісили.

У XX столітті серія стала жорстокішою. 1980 року Володимир Чернега бив дівчат металевою трубою по голові, ґвалтував і грабував. Серед жертв — 12-річна Олена, яка померла після нападу на вулиці Довгій. Убивця здався добровільно, отримав смертний вирок і був розстріляний. Через п’ять років затримали Веніаміна Кузнєцова, який обезголовлював жертв і загортав у промаслений папір. Одне тіло він залишив у туалеті кінотеатру «Зірка», а з головою останньої жертви його взяли вдома.

1990-ті стали «золотою добою» маніяків. Анатолій Онопрієнко, убивця 52 людей, перший злочин скоїв в Одесі — задушив господиню квартири, яку знімав. Юрій Войтов, «маніяк з Пересипу», за 8 місяців убив п’ятьох жінок, виколював очі, відрізав груди й викидав їх у море. Затримали його випадково: охорона підприємства спіймала на крадіжці цегли, а в пояснювальній він докладно описав убивства. Войтов отримав довічне через мораторій на смертну кару.

2000-ні принесли нові імена. Анатолій Кондратьєв, громадянин РФ, зізнався в 42 убивствах, але довели лише три. Він консервував людське м’ясо й дарував сусідам, а після його від’їзду мешканці билися за «яловичину з Привозу». У 2020-х затримали 74-річного Ф. з Південного, який ґвалтував дітей із 1968 року, знімаючи на телефон. А таксист Георгій Кара, «серійник» 2013–2015 років, убив чотирьох жінок, зґвалтував 8-річну дівчинку й задушив її. Його засудили до довічного.

Нерозкритими лишаються три вбивства 2009–2011 років: молодих жінок ґвалтували й душили в парку Перемоги, гідропарку «Лузанівка» та на Чумці. Колишні оперативники зізнаються: керівництво заборонило навіть розглядати версію серійного вбивці, боячись паніки в ЗМІ. Психіатр Костянтин Бітенський зазначає: війна може пробудити «звірячу сутність», а портові міста на кшталт Одеси завжди приваблювали маніяків через легкодоступність жертв — туристів, повій, безхатьків.

Одеса лишається містом контрастів: гумор сусідить із жахом, а історії про пиріжки з людським м’ясом — із сучасними нерозкритими справами. Чи зміниться це колись — питання, на яке відповіді поки немає.