Анна Саліванчук зі сльозами розповіла про життя матері-одиначки

Анна Саліванчук, відома за роллю в серіалі «Одного разу під Полтавою», розповіла про труднощі, з якими стикається щодня, виховуючи двох дітей самостійно. У своєму Instagram акторка зізналася, що нещодавно розплакалася просто за кермом автомобіля, усвідомивши, наскільки виснажливою є її щоденна рутина.

За словами Саліванчук, жінка змушена працювати безперестанку, щоб забезпечити синів, але навіть у рідкісні хвилини спокою не може розслабитися. «У жінки робота не закінчується ніколи! Вона працює 24/7 все своє життя. Коли вона на роботі, думає про роботу, коли приходить додому – як нагодувати дітей, відвезти по гуртках, як вчасно забрати з укриття», – поділилася акторка.

Поштовхом до емоційного зриву стала, на перший погляд, незначна ситуація. Саліванчук не змогла самостійно налаштувати батьківський контроль на телефоні дитини, а в спеціалізованому магазині їй також не змогли допомогти. Це виявилося занадто болючим для акторки, яка зізналася, що почувається безпорадною. «Мені так стало себе шкода. У мене вже просто немає сил. Я тримаюся, думаю, як всі з нас. Усі мами мене зрозуміють», – зазначила вона.

Окремо зірка наголосила на постійному стресі через повітряні тривоги та необхідність оперативно забирати дітей з укриття, поєднуючи це з репетиціями та зйомками. Саліванчук зізналася, що часто не розуміє, як можна впоратися з усім самотужки, і припускає, що подібні почуття знайомі багатьом жінкам, які виховують дітей без партнера.

Нагадаємо, що акторка була одружена з нардепом Олександром Божковим, у шлюбі з яким народилися сини Гліб та Нікіта. Пара розлучилася у 2023 році, і, за словами Анни, колишній чоловік не бере участі у фінансовому забезпеченні дітей та не підтримує з ними зв'язок.

Історія Саліванчук – це ще одне нагадування про те, що за зовнішнім благополуччям часто ховається щоденна боротьба. Особливо гостро це питання постає під час війни, коли на жіночі плечі лягає не лише турбота про дім, а й безпека дітей. Вміння говорити про це вголос – важливий крок до того, щоб суспільство навчилося помічати та підтримувати тих, хто поруч.