Ж ЖурналЖіночі історії та інтерв'ю

Стежки через двір: як у Львові перетворюють спогади на мистецтво

·1809 слівредакція
Стежки через двір: як у Львові перетворюють спогади на мистецтво

У Львові завершується мистецько-спільнотна програма «Стежки через двір», учасники якої досліджували простори міста через особисті історії. Разом з художниками вони створювали мапи пам'яті та гнізда-кокони, що стали символами пошуку дому.

Протягом липня та серпня у мистецькому просторі AIR Space, що належить Jam Factory Art Center, тривали зустрічі програми «Стежки через двір». Ініціатива реалізується в межах міжнародної платформи Magic Carpets, яка об'єднує 17 європейських культурних організацій. Її мета — допомогти молодим митцям працювати з локальними спільнотами, досліджуючи історії місць та перетворюючи їх на мистецькі висловлювання.

Цьогорічна програма стала продовженням минулорічного проєкту «Земля, яку ми несемо», присвяченого пам'яті про дім через їжу, рослини та родинні практики. Цього разу організатори вирішили зосередитися на просторі: на тому, де людина почувається своєю, які місця стають рідними та чи можна створити таке місце спільно. До участі долучилися люди з різних куточків України — від Львова та Вінниці до Мелітополя, Маріуполя, Бердянська, Донецька та Запоріжжя, кожен зі своєю географією спогадів.

Серед учасниць була Галина, яка створила роботу, присвячену рідному селу Примпосад у Приазов'ї. На тканинній мапі вона зобразила будинок, море, степ та вітряки, що з'явилися в її ландшафті у 2009 році. «Вулиця, яка вела до берега моря, називалась “Вулиця щасливих людей”, — поділилася вона. — Востаннє я відпочивала саме там — тому й спробувала відтворити. Повернутися туди поки що немає можливості. Село окуповане».

Над створенням спільної мапи з учасниками працювала художниця Лада Вербіна. Вона зазначала, що традиційні карти фіксують території, важливі географічно чи політично, а для «географії наших спогадів» потрібні інші підходи. Під час прогулянок група навчалася помічати деталі: текстури, рослини, несподівані кути. Одна з прогулянок, запланована на кілька хвилин, розтягнулася на години — учасники самі відчули, коли варто сповільнитися.

Ще одним лейтмотивом програми стали гнізда-кокони, які учасники плели з березових гілок. Ідею запропонували архітектори з Харкова Валерія Агафонова та Богдан Волинський, які досліджують перетин архітектури та перформансу. Вони запропонували уявити людей, змушених залишити домівки, як птахів, що шукають захисту. Одне з гнізд, створене учасницею Аліною, набуло форми дзвона, що мав фізично захищати плечі й голову. Фінальним етапом мав стати перформанс у публічному просторі.

Оскільки для багатьох учасників тема дому пов'язана з досвідом втрати через війну, команда програми співпрацює з організацією Somatic Experiences, що надає психологічну підтримку митцям. Кураторка Олена Касперович наголосила: «Ми не є психологами, ми не називаємо це арттерапією. Але нам важливо, щоб через наші мистецькі практики ми хоча б не травматизували».

Успіх програми команда вимірює не кількістю створених робіт, а зв'язками, які виникають між людьми. Менеджерка Ірина Ключник розповіла, що цьогоріч учасники вже домовляються про подальші зустрічі, а минулорічна група зберегла дружні стосунки. Мистецтво тут стає способом не повернути втрачене, а віднайти внутрішню опору, яку можна забрати з собою — навіть коли зовнішні обставини змушують змінювати міста.

Читайте також