Гордій Старух: 300 лір, традиція і останній акорд на згадку про дружину

Колісна ліра — інструмент, який, за словами Гордія Старуха, звучить ніби з минувшини й резонує з чимось глибоко в людині. Музикант переконаний: цей звук викликає відчуття, подібне до того, коли одна нота в церкві раптом стає гучною, бо її підхоплює вся будівля.

Старух свідомо обрав шлях осучаснення інструменту, подібно до того, як Гнат Хоткевич та інші діячі колись перетворили бандуру на академічний інструмент. За його словами, радянська влада зуміла знищити автентичне кобзарство, але бандура вже стала світовим явищем, тож її взяли під опіку. Лірників лишилося зовсім мало, і ліра не пройшла такого ж шляху в Україні.

Свою місію майстер бачить в еволюції, а не простому відродженні. Він створює інструменти, що зберігають українські риси — зокрема, три струни, як у традиційних лір, — але додає їм функцій французьких лір, які мають більше струн і ширші можливості. Такі інструменти стали популярними за кордоном.

Окреме місце в творчості Старуха посідає пам'ять про діда, львівського скульптора Еммануїла Миська. Він передав онукові кілька пісень, які співав у колі друзів-шістдесятників. Ці твори музикант називає скарбом із дідової скрині й виконує на концертах.

«Україна — це такий цікавий край, де так склалося історично, що ми не завжди могли передавати у спадок якісь матеріальні речі. Натомість ми передаємо у спадок рецепт куті, яку робила ще прабабця, або пісні. І це форма спротиву», — пояснює лірник.

Ювілейна, 300-та ліра стала символічною. Старух планував відсвяткувати цю подію в майстерні з братами та кумом, які допомагали йому. Тоді ж він збирався оголосити, що майстерня до 2027 року припинить роботу, щоб він міг зосередитися на інших справах. Але доля внесла корективи: саме на цьому інструменті музикант зіграв на похороні дружини, Дарії Альошкіної.

Тепер перед Старухом стоїть нове завдання — зберегти та популяризувати творчий спадок дружини, аби її ім'я стало відомим у світі мистецтва.