«Ноша приємна, але важка»: історія матері-героїні з Одещини, яка виховує п'ятьох дітей

Вероніка Чобан мешкає в селищі Катлабух на Одещині. Жінка самостійно виховує двох синів і трьох доньок. Старший син уже працює моряком, другий нині перебуває за кордоном, а троє доньок живуть разом із матір'ю. Попри буденні труднощі, Вероніка наголошує: материнство для неї — це радість, яка потребує щоденної віддачі.

Доньки Вероніки — тринадцятирічні дівчатка, кожна з яких має власні захоплення. Вони захоплюються малюванням і танцями, самі добирають стиль одягу та навіть мають індивідуальні смаки в їжі. Разом із матір'ю вони ліплять пельмені й вареники, готують піцу, а коли жінка втомлюється, дівчата самі керують на кухні, шукаючи прості рецепти в соцмережах.

У серпні 2026 року Вероніці присвоїли звання «Мати-героїня». Жінка зізнається: для неї це почесно, але вона вважає, що кожна мати заслуговує на визнання. «Бо цей тягар приємний, але й важкий. І кожен батько чи мати вкладає себе у свою дитину», — пояснює вона. Головним принципом родини Вероніка називає діалог: навіть у конфліктних ситуаціях вони намагаються сісти й поговорити.

У родині існує власна традиція — домашні імена, яких немає в жодних документах. Молодші діти, коли тільки вчилися говорити, перекручували імена сестер, і ці зворушливі варіанти закріпилися. Наприклад, Акуліну сестра називала Агасею, і тепер мати часто звертається до неї саме так.

Вероніка зізнається, що завжди мріяла про велику родину: планувала народити двох дітей і взяти ще кількох прийомних. Ця мрія досі не реалізована повністю. «Якби у мене був партнер і надійне плече, швидше за все, я б не відмовилася від цього, і все-таки я б взяла ще прийомних дітей», — каже жінка. Колись вона виїжджала на заробітки за кордон і зрозуміла, що розлука з дітьми для неї — надто важке випробування.

У 44 роки Вероніка пережила материнське вигорання. Цей стан тривав недовго, але залишив слід. Вона згадує, як її раптом охопили думки про те, що в заможнішій родині діти мали б більше можливостей. Жінка загнала себе в кут, але згодом зрозуміла: вона не самотня, адже поруч завжди є батьки, діти та віра.

У майбутньому Вероніка мріє здобути освіту й працювати з дітьми з особливими потребами. Поки що побут забирає весь час, тож вона не встигла навіть подати документи. Та жінка не втрачає надії: «Кожен, хто виховує дітей, розуміє, що це важка праця. І скільки на шляху материнства є не тільки приємних моментів, а й дуже складних ситуацій, які доводиться долати».