Історія дружини звільненого з полону морпіха: пошуки, відео з Чечні та побратими, яких не полишають

Чоловік Катерини зник під час виконання бойового завдання 25 жовтня 2024 року на Покровському напрямку. Після офіційного сповіщення про зникнення вона самостійно почала пошуки. Через місяць жінка натрапила на сюжет російського Першого каналу, у якому показали групу з восьми морських піхотинців, що потрапили в полон поблизу селища Гірник Донецької області. Обличчя військових були закриті, але рідні впізнали їх. Серед полонених було двоє хлопців-сиріт.

«Про те, що він у полоні, я дізналася через місяць. Випадково знайшла відео у росіян на їхньому Першому каналі по телебаченню. Не було ніде – ні в телеграмах, ні в яких соціальних мережах», – розповіла Трайдук.

Попри те, що Катерина не була родичкою тих двох сиріт, вона наполягла, щоб їх також офіційно внесли в пошукові бази. Для них завели особисті кабінети в Координаційному штабі та подали заяви до Червоного Хреста. Жінка пояснює: головне було відкрити інформацію, щоб хлопців шукали офіційно.

Пошуки ускладнювалися тим, що Катерина та її чоловік не перебували в офіційному шлюбі, а також проживанням у Дніпропетровській області – далеко від Києва. Попри це, вона регулярно приїздила до столиці по два-три рази на тиждень, звертаючись до різних установ. Найбільшою мотивацією, за її словами, була їхня донька Марійка, якій на момент мобілізації батька виповнилося два роки.

«Саме її запитання: "Де тато?" – це була найбільша мотивація. Я повинна була в першу чергу знайти її батька – не свого чоловіка, а батька своєї дитини», – зазначила Трайдук.

Чоловік повернувся з полону в квітні цього року під час обміну. Після звільнення він попросив Катерину не припиняти роботу з пошуку побратимів, які досі залишаються в Чечні. Нині вона є координаторкою об'єднання родин 35-ї бригади морської піхоти. Сам чоловік поки що не готовий публічно долучатися до цієї діяльності – морально та фізично він ще відновлюється після пережитого.

Катерина зізнається, що тепер її надихають родини інших військовослужбовців бригади – матері, дружини, сестри, які стали для неї другою родиною. Від початку повномасштабного вторгнення з російського полону додому повернулися 9716 українців. Нещодавно Координаційний штаб разом із Укрпоштою ввели в обіг поштові марки «Ми чекаємо!», присвячені полоненим, зниклим безвісти та їхнім родинам.