«Я в ступорі»: історія дружини звільненого з полону морпіха Олексія Сабащука

Олексій Сабащук із Вінниччини потрапив у полон у квітні 2022 року під час боїв за Маріуполь. Він пішов захищати Україну добровольцем, згодом закінчив військовий навчальний заклад і підписав контракт із ЗСУ. Остання телефонна розмова з дружиною відбулася на початку квітня 2022-го: він привітав її з днем народження, попросив писати щодня, а за кілька днів надіслав повідомлення «Я тебе кохаю». Після цього зв'язок обірвався.

Спочатку Олексія офіційно вважали зниклим безвісти. Приблизно через вісім місяців Наталя почала публічно шукати інформацію про чоловіка. Згодом один із звільнених військових розповів, що бачив його, а пізніше перебування в полоні підтвердили офіційно. Усі ці роки жінка підтримувала зв'язок через листи та передачі зі звільненими бійцями. «Він передавав, що любить нас усіх, вітав маму і просив чекати. Казав, що повернеться», — згадує вона.

Про звільнення Наталя дізналася з дзвінка зі штабу та повідомлення в застосунку «Дія». Особисто поговорити з чоловіком ще не встигла. «Я, якщо чесно, у ступорі. Коли тобі дзвонять і говорять, що він повертається, я не розумію, як реагувати. За ці роки ти вже виплакала всі сльози, і мозок ніби поставлений на очікування. А тут — така звістка», — розповіла жінка.

Зустріч поки відкладається: після повернення військові проходять медичне обстеження та адаптацію. Олексія вже доправили до лікарні. «Я зараз нічого не планую. Мені потрібно зрозуміти, що робити далі. Знаю лише, що його повезли до лікарні. Після цього вже будемо відштовхуватися від ситуації», — каже Наталя. На нього чекають донька, батьки, друзі та побратими.

Обмін 19 серпня став одним із серії повернень українських захисників. За даними президента Володимира Зеленського, додому повернулися 103 військовослужбовці ЗСУ, Нацгвардії та Держприкордонслужби, зокрема оборонці Маріуполя. Серед звільнених є й жителі Вінниччини — з Вінниці, Жмеринки, Погребищенської, Стрижавської та Городківської громад. Частина з них провела в полоні роки, а деякі до обміну мали статус зниклих безвісти.

Історія Наталі — про роки невизначеності, коли єдиною ниточкою лишалися листи й надія. Вона надіслала чоловікові сотні повідомлень, а на згадку про його останні слова зробила татуювання: «Я тебе кохаю». Тепер попереду — довге відновлення, але головне сталося: Олексій удома.