«Сім кругів пекла»: черкащанка два роки чекала брата з полону

Олександр Лавренчук опинився у полоні 28 серпня 2024 року. Тоді, під час виконання завдання, його підрозділ оточили російські військові, і разом із ним до неволі потрапили ще двоє побратимів. Про те, що сталося, сестра дізналася того ж вечора від його товаришів по службі.

За кілька днів у Telegram з'явилося перше відео зі зверненням Олександра, пізніше — інтерв'ю російським медіа. Офіційне підтвердження того, що він перебуває у полоні, родина отримала лише наприкінці осені 2024 року. Спочатку чоловік утримувався у СІЗО в Луганській області, а минулої осені його перевезли на територію Росії.

Віталія розповідає, що найважчим був період, коли про брата не було жодної інформації. Вона писала листи до ТЦК та СП, Координаційного штабу, поліції та СБУ. «Коли дізнаєшся, що з твоїм рідним трапилася така ситуація, полон чи зниклий безвісти, наступні кроки — це сім кругів пекла і бюрократії», — згадує жінка. Щотижня вона відвідувала акції «Не мовчи — полон вбиває», де знайшла коло людей, які розуміли її біль.

Перший лист від брата прийшов у квітні 2026 року, хоча був датований груднем 2025-го. У ньому Олександр писав, що живий, здоровий, сумує за родиною і вірить у повернення. Нещодавно надійшов ще один лист, у якому він згадав про регулярні обміни. Звільнені побратими розповідали, що Олександр тримається і навіть підбадьорює інших, хоча має проблеми зі здоров'ям — загострення виразки та туберкульоз.

Про повернення брата Віталія дізналася зі сповіщення Координаційного штабу. Каже, що за тиждень до цього відчувала передчуття і навіть зробила генеральне прибирання у його квартирі. На момент розмови вона ще не чула голосу Олександра і чекала на дзвінок. «Ми вірили в його повернення, ми чекали, ніколи про нього не забували, кожен день про нього згадували», — додає сестра.