«Павлик помер у шпиталі»: історія мами десантника Павла Кириченка

Павло Кириченко з дитинства був упертим і активним. У 18 років, не попередивши нікого, поїхав на Майдан, залишивши мамі листа біля холодильника. У ньому написав, що хоче змін у країні та їде захищати її та сестру. Повернувшись, привіз камінчик від поваленого пам'ятника Леніну, так мама дізналася про його участь у тих подіях.

У 2016 році Павло уклав контракт із 24-ю окремою механізованою бригадою і вирушив на Луганщину, служив у Золотому та Новгородському (нині Нью-Йорк). Повномасштабне вторгнення застало його у Львові. Він одразу пішов до ТЦК, а 26 лютого 2022 року мобілізувався до 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Мама згадує: син завжди попереджав, що війна з Росією буде, але вона не хотіла в це вірити.

Відтоді спілкувалися здебільшого в месенджері. У червні Павло зізнався, що отримав важку контузію після бою, у якому згоріло все спорядження, включно з тепловізором, на який родина збирала кошти. Він вижив, але знову повернувся на позиції. Друга контузія призвела до госпіталізації — спочатку до Полтави, потім на Львівщину. 22 липня 2022 року серце 27-річного військового зупинилося. Лікарі пояснили, що Павло мав вроджену ваду серця, яка все життя ніяк не проявлялася.

Ірина згадує, що перший місяць після смерті сина ходила на могилу щодня, відвідувала Гарнізонний храм, де висять фотографії загиблих. Порятунком стали паломництва та реколекції з сестрами-редемптористками. Жінка зверталася до психологині, але довго вважала, що впорається сама. Тепер вона продовжує донатити, закликає до волонтерства та підтримки пам'яті військових.

«Я навіть уявити собі не можу, що ця війна не завершиться нашою перемогою», — каже Ірина Кириченко. Її історія — про материнську любов, силу духу та ціну, яку платять родини за свободу.