«Влад загинув»: історія захисника з Шостки, який мріяв про доньку

Владислав і Вікторія Хабенки познайомилися наприкінці літа 2023 року. За спогадами жінки, вже під час першої зустрічі обоє зрозуміли, що мають бути разом. За кілька місяців вони почали жити спільно, а 8 листопада 2023 року одружилися.

Владислав народився у Шостці 23 серпня 1995 року. До служби працював зварником разом із батьком, захоплювався футболом і страйкболом, любив гуляти лісом. До війська він пішов ще у 2019 році, але дружині про свою роботу розповідав небагато — аби не хвилювати її. За словами Вікторії, чоловік був дуже доброю людиною, ніколи не сварився, допомагав готувати вдома, і все вони робили разом.

За дев'ять днів після весілля Вікторія дізналася, що вагітна. Стать дитини Владислав дізнався, перебуваючи на навчаннях у Львові. «Я вийшла з лікарні, зателефонувала і кажу: «Владе, у нас буде дівчинка, все як ти хотів». Він плакав. Тоді я вперше побачила, як мій чоловік плаче», — згадує вона. Бути поруч під час народження доньки військовий не зміг, оскільки знову перебував на навчаннях.

У липні 2025 року Владислав отримав численні осколкові поранення: російський FPV-дрон атакував автомобіль, у якому перебували воїни. Побратими встигли витягнути поранених до повторного удару. Після лікування та реабілітації 1 вересня чоловік повернувся на службу. 19 травня 2026 року він попередив дружину про вихід на чергування. Відсутність зв'язку протягом кількох діб була звичним явищем, проте з 20 травня він перестав відповідати. Жінка писала його побратимам, які запевняли, що все добре і Влад скоро повернеться.

Пізніше з'ясувалося, що 20 травня захисник загинув під час бойового зіткнення з російською диверсійно-розвідувальною групою поблизу Руденки Свеської громади на Сумщині. Від побратимів родина дізналася, що перед загибеллю Владислав встиг врятувати двох військовослужбовців, які перебували поруч: один із них отримав поранення, інший залишився неушкодженим. Про смерть чоловіка Вікторії повідомили особисто. «Я вийшла на майданчик, запитала, що сталося. Мені запропонували пройти у квартиру. Побачила кума, хрещеного нашої доньки. Запитала його, і він сказав два слова: «Влад загинув». Я відповіла, що не повірю, допоки його не побачу», — розповідає вона. Нині Вікторія щодня відвідує могилу чоловіка.

«Ми зі свекрухою дуже часто ходимо на кладовище. Після загибелі Влада наші стосунки стали набагато ближчими. Я для себе з першого дня прийняла факт, що я сильна людина і маю все це пережити сама. Не хочу, аби мене жаліли», — додає Вікторія. Їхня донька росте з фотографіями та спогадами про тата. Владислав мріяв про доньку, спільне життя та переїзд за кордон після завершення служби.