«Українська лише на уроках»: журналістка описала пошуки україномовної школи в Києві

Історія почалася з простої батьківської потреби: знайти школу, де дитина могла б говорити українською не лише за партою, а й на перерві, у роздягальні, в їдальні. Христина Коціра описала у Facebook досвід відвідин п'яти столичних шкіл, і в більшості випадків реальність розходилася з тим, що обіцяли установчі документи.

У першому закладі донька журналістки провела пробний день, але не залишилася: усі діти спілкувалися російською. У другій школі Коціра прямо запитала адміністрацію та вчителів, скільки учнів розмовляють українською. Їй відповіли, що приблизно половина. За її словами, «по факту: з 30 дітей – ніхто». Там же, за її розповіддю, вчитель історії України говорив, що не любить Львів через погане ставлення до російської, називав мешканців заходу радикалами та міркував, що російська «дуже функціональна», бо нею можна порозумітися в Узбекистані. На зауваження про колонізаторську політику Росії як причину такої поширеності мови, за словами Коціри, він відповів, що говорить не про причини.

Окремий епізод стосувався психолога: за описом журналістки, він поставив єдину україномовну дитину в центр кола й питав, чому люди переходять на російську, чи переходить вона сама і чим росіяни відрізняються від українців. Класна керівниця водночас наголошувала на важливості української та розповідала історію про російськомовних людей, які прийшли до її дому зі словами, що «говорять однією мовою», а отже — «рятувати».

В іншій школі, обраний після попереднього вивчення, на сайті та в договорі українську мову було зазначено як цінність закладу. На практиці з 15 дітей нею розмовляла лише одна. «Це означає, що українська – офіційна мова на уроках. Як примусова вишиванка з шароварами в конкретні дні/години. А тільки дзвонить дзвінок, всі переходять на общєпонятний», — написала Коціра. За її словами, класна керівниця телефонувала їй, аби похвалити дитину за свідомість і вміння відстоювати свої цінності.

Під час ще однієї спроби журналістці відкрито сказали, що з 12 учнів класу четверо походять з україномовних сімей, а поза школою підлітки переходять на російську. Ці спостереження збігаються з ширшою картиною: у 2025 році Уповноважена із захисту державної мови Олена Івановська коментувала результати моніторингу мовної ситуації в столичних школах, який засвідчив серйозне зниження показників функціонування державної мови. За даними Державної служби якості освіти України, у Києві до 82% школярів розмовляють російською на перервах, що мовна омбудсменка назвала глибоко вкоріненим «колоніальним маркером».

Історія Коціри — не стільки про конкретні школи, скільки про розрив між деклараціями та щоденним ужитком. Договір, сайт і урок можуть фіксувати українську як цінність, але мова живе там, де діти говорять між собою. І саме це середовище виявляється найважче знайти — навіть у столиці, де, здавалося б, вибір закладів найширший.