У Малому Ходачкові відкрили дошку пам'яті Романа Гармаша — через два роки після загибелі

Малий Ходачків на Тернопільщині зібрав односельців на «День пам'яті» Романа Гармаша — до другої річниці його загибелі. Боєць загинув на Донеччині, в селі Іванівське, під час артилерійського обстрілу; про це розповіла його сестра Світлана Гуменна. Йому був 41 рік. На фасаді школи, де Роман навчався, відкрили меморіальну дошку.

До війська чоловік пішов добровольцем на початку повномасштабного вторгнення. Спершу служив у теробороні, згодом — у 5 окремій штурмовій бригаді, розповідає його мама Марія Гармаш. За її словами, син до останнього вірив у краще: «Він казав, що все буде добре. "Ти не переживай, мама. Все буде добре", каже. Він так надіявся. І ми вірили. Я вірила його словам. Я до сих пір не отямилася. Я не можу отямитися, бо я вірила в його слова, що все буде добре». Мати подякувала однокласникам Романа за те, що ті організували цей день пам'яті, і наголосила, що свобода має ціну.

Ініціатива встановлення дошки належала саме однокласникам загиблого — вони ж зібрали на неї кошти. Одна з них, Світлана Костич, згадує, як клас роз'їхався по світу, але відгукнувся швидко. «Всім нам досі не віриться, що його немає. Вже два роки. Десь усвідомлюєш, а серце не сприймає. Роман у нашому класі, напевно, був найсміливішим», — каже вона. За її словами, Роман перед від'їздом сказав: «Я не знаю, чи я повернуся звідти». Тепер, після цих слів, жінка просить знайомих військових не говорити подібного навіть у відпустці.

Вшанувати бійця прийшов і його сусід Ігор Войцехівський. Він пригадує, що у відпустках Роман говорив про тяжку службу, але розповідав про неї з посмішкою і додавав, що хтось має її робити. «Меморіалізація нашої історії, нашої пам'яті має, нашого минулого мусить бути обов'язково здійснена. Тому що хто не пам'ятає минулого немає майбутнього», — переконаний Войцехівський. Він згадав і про прийняте серед військових формулювання: не загинув, а «перевівся на службу в "небесний легіон"».

День пам'яті не обмежився відкриттям дошки. Світлана Гуменна розповіла, що родина започаткувала щорічну премію імені брата: нею відзначатимуть дітей і молодь за добрі вчинки та волонтерство — «не за оцінки». Нагороджувати кількох визначених учасників грошовими преміями планують щороку саме 18 вересня. На подвір'ї школи також діяла виставка світлин, нагород і особистих речей загиблого, а на завершення заходу тут висадили дерево пам'яті.

Такі ініціативи — дошка, премія, дерево — перетворюють вшанування на щорічну традицію, а не одноразову церемонію. Для невеликого села це спосіб утримати пам'ять про конкретну людину в конкретному місці: у школі, де вона вчилася, і в громаді, де її знали.