У Малому Ходачкові відкрили дошку воїну Роману Гармашу і започаткували премію його імені

У селі Мале Ходачкове на Тернопільщині відбувся день пам'яті Романа Гармаша — з нагоди другої річниці його загибелі. Боєць загинув 18 вересня 2024 року в селі Іванівське на Донеччині під час артилерійського обстрілу. Йому був 41 рік.

Роман пішов до війська добровольцем на початку повномасштабної війни. Спершу служив у теробороні, згодом — у 5 окремій штурмовій бригаді. Про це розповіла його мама Марія Гармаш.

«Я щиро вдячна однокласникам Романа, що влаштували цей день заради пам'яті мого сина. Це дуже важливо, тому що ціна свободи — свобода має ціну. Ці хлопці пожертвували своїм життям, щоб Україна цвіла, щоб Україна жила. Щоб ми пам'ятали їх. Він казав, що все буде добре. "Ти не переживай, мама. Все буде добре", каже. Він так надіявся. І ми вірили. Я вірила його словам. Я до сих пір не отямилася. Я не можу отямитися, бо я вірила в його слова, що все буде добре», — сказала мати полеглого воїна.

Ініціаторами встановлення меморіальної дошки на фасаді школи в Малому Ходачкові стали однокласники бійця, вони ж зібрали кошти. Одна з них, Світлана Костич, пригадує: «Нас кого куди порозкидало. І всі молодці, всім дякую за таку швидку реакцію, за те, що надіслали кошти. Хто передавав, хто перекидав. Всім нам досі не віриться, що його немає. Вже два роки. Десь усвідомлюєш, а серце не сприймає. Роман у нашому класі, напевно, був найсміливішим».

За словами сестри Романа Світлани Гуменної, того ж дня у школі започаткували премію його імені. Її присуджуватимуть щороку 18 вересня дітям і молоді — не за оцінки, а за добрі вчинки та волонтерство, що сприяють розвитку села, громади й країни. Відзначатимуть кількох людей, передбачені нагороди та грошові премії.

Вшанувати пам'ять воїна прийшов і його сусід Ігор Войцехівський. Він згадує, що Роман, приїздячи у відпустку, говорив про тяжку службу, але з посмішкою. «Меморіалізація нашої історії, нашої пам'яті має, нашого минулого мусить бути обов'язково здійснена. Тому що хто не пам'ятає минулого немає майбутнього. Це обов'язок наш, тих хто ще поки що живі, пам'ятати про тих, хто пішов в засвіти. Хоча в нас на загал між військовиками прийнято говорити, що не загинув, не попала куля, не порвало його, а перевівся на службу в "небесний легіон"», — сказав він.

На подвір'ї школи діяла виставка світлин, нагород та особистих речей загиблого бійця. Наприкінці заходу тут висадили дерево пам'яті.

Такі ініціативи — дошку, премію, дерево — об'єднує одне: спроба громади втримати пам'ять не лише в датах, а й у щоденних справах. Пам'ять тут не завершується меморіальним днем, а продовжується у стипендіях для дітей і деревах, які ростимуть довше за будь-які промови.