Пам'яті Дарії Альошкіної: життя у витинанках та творчості

Дарія Альошкіна народилася на Вінниччині у багатодітній родині скульпторів. Разом із чотирма братами й сестрами вона зростала в атмосфері творчості: допомагала батькам обробляти камінь і створювала перші витинанки.

Після школи дівчина вступила до Вижницького коледжу прикладного мистецтва імені В. Ю. Шкірбляка на Буковині, де спершу опановувала ткацтво. Як зізнавалася сама мисткиня, спочатку вона не надто прагнула займатися мистецтвом і більше тяжіла до викладання, але згодом навчання її захопило. Далі була магістратура у Львівській академії мистецтв за спеціальністю «монументальна та декоративна скульптура», а також заснування театру тіней «Див».

Після завершення навчання Дарія планувала переїзд до Києва. Прощальна виставка у Львові змінила її плани: там вона познайомилася зі скульптором Гордієм Старухом, який згодом став її чоловіком. Сьогодні Гордій створює музичні інструменти — ліри, поєднуючи музику та скульптуру, а також грає у гурті «Joryj Kłoc». У подружжя троє дітей: Росава, Вакула та Еней.

Головною справою життя Дарії стало відродження витинанки — мистецтва, яке, на її думку, зникає в Україні. Вона розповідала, що це ремесло зародилося в Китаї, а на українських землях перші зразки пов'язані з трипільською культурою і виконувалися на шкірі. Пізніше, з появою паперу та ножиць, витинанки стали ажурними. На Гуцульщині, наприклад, візерунки вирізали навіть на сердаках — старовинному верхньому одязі з домотканого сукна. В Україні традиційно переважають рослинні символи у зелених і червоних тонах, тоді як у Білорусі часто роблять чорні витинанки на білому тлі.

У багатьох роботах Дарії присутня спіраль життя. Мисткиня була принциповою у техніці: завжди складала аркуш навпіл і вирізала візерунок, не розгортаючи його до кінця. Розкладання готової витинанки вона вважала ритуалом, адже до останнього моменту не знаєш, що вийшло. Цікаво, що згодом Дарія спалювала свої вироби, пояснюючи це магією процесу: роботи нібито відслужили своє, і настав час створювати нові.

Окремою темою для мисткині було виховання дітей. Її старша донька Росава у шість років малювала до п'ятдесяти малюнків на день. Дарія наголошувала, що важливо показувати приклад, а не нав'язувати власні ідеї. Дівчинка займалася творчістю саме тому, що її не примушували, а мама поруч працювала над своїми витинанками, не втручаючись у дитячий світ.

Дарія Альошкіна залишила по собі не лише витинанки, а й приклад того, як можна поєднувати родину, традицію та сучасне мистецтво. Її життя — нагадування про те, що справжня творчість не терпить поспіху й потребує сміливості довіряти процесу.