Ж ЖурналЖіночі історії та інтерв'ю

«Сил не лишилося»: Анна Саліванчук — про виснаження матері-одиначки

·303 слівредакція
«Сил не лишилося»: Анна Саліванчук — про виснаження матері-одиначки

Акторка Анна Саліванчук зізналася, що постійне поєднання виховання двох синів, побуту та зйомок довело її до емоційного зриву. Останньою краплею став несподівано простий побутовий виклик.

Відома українська акторка Анна Саліванчук відверто розповіла про свій емоційний стан у соцмережах. За її словами, роль матері, яка сама виховує дітей, виявилася виснажливою настільки, що інколи бракує сил навіть на найпростіші речі. У своєму відеозверненні в Instagram вона зізналася, що відчуває повне безсилля через постійну відповідальність за безпеку синів, побут, репетиції та зйомки.

Приводом для емоційного зриву стала, на перший погляд, дрібниця. Акторка розповіла, що протягом кількох днів намагалася самостійно налаштувати батьківський контроль на смартфоні дитини, але так і не змогла цього зробити. Навіть звернення до магазину техніки не допомогло — працівники не змогли розібратися в налаштуваннях. Саме в цей момент Саліванчук гостро усвідомила, що їй стало шкода себе, бо сил більше не залишилося.

Анна виховує двох синів, Гліба та Микиту, самостійно. У вихованні вона дотримується принципу «батога і пряника». Її графік, за власним зізнанням, майже нестерпний: між турботою про дітей, веденням домашнього господарства та активною кар’єрою в кіно й театрі перерв на відпочинок практично не буває. Попри це, зірка неодноразово наголошувала, що виховання синів є для неї принциповою справою, особливо коли йдеться про цінності та мову спілкування.

Саліванчук намагається відверто говорити з дітьми на важливі теми та прищеплювати їм власні життєві орієнтири, навіть коли бракує часу й сил. Її відвертість щодо труднощів материнства резонує з багатьма жінками, які опиняються в подібній ситуації, адже вона показує, що навіть публічні люди стикаються зі звичайними щоденними викликами.

Історія Саліванчук — це нагадування про те, що турбота про себе є невід’ємною частиною турботи про близьких. Визнання власної втоми — це не слабкість, а перший крок до того, щоб знайти ресурс для подальшого руху.

Читайте також