Судмедекспертиза в Україні: чому реформа буксує і як це впливає на родини військових

Про це в інтерв'ю розповіла судово-медичний експерт, кандидат медичних наук, доцент Наталія Ергард. За її словами, українські державні бюро судово-медичної експертизи (СМЕ) досі часто покладаються лише на трупні плями та заклякання для встановлення давності травм, тоді як сучасні біохімічні методи, що дозволяють звузити часовий проміжок до кількох годин, залишаються недоступними через брак фінансування та незацікавленість установ у змінах.

Ключова проблема, на думку експертки, — відсутність конкуренції. Державні бюро, отримуючи фіксоване фінансування, не мотивовані покращувати якість досліджень. Натомість приватні судмедексперти фактично виключені з системи: вони не можуть проводити експертизи, а їхні висновки суди часто ігнорують. У Верховній Раді вже давно зареєстровано законопроєкт, який би дозволив існування недержавних експертних установ, однак документ так і не винесено на голосування.

Наслідком монополії стають не лише затяжні судові процеси, а й трагічні помилки. Ергард наводить випадок із практики: судмедексперт у висновку щодо загиблого військового поставив на перше місце серцеву патологію, а поранення легені, що призвело до дихальної недостатності, — на друге. Це фактично розірвало зв'язок між смертю та виконанням військового обов'язку, позбавивши родину права на компенсацію. Детальне вивчення гістологічних даних, які адвокат два місяці не міг отримати з бюро, показало: кардіоміопатія не підтвердилась, а основною причиною стала саме дихальна недостатність після поранення.

Не менш гострою є проблема зі встановленням інвалідності для поранених військових. Після ліквідації МСЕК та створення експертних команд оцінювання (ЕКОПФО) ситуація частково стабілізувалась, але досі не затверджена єдина настанова із застосування критеріїв інвалідності. Це призводить до того, що різні команди можуть ухвалювати протилежні рішення щодо одного й того ж діагнозу, змушуючи людей по кілька разів оскаржувати результати в судах.

Окремо Ергард звертає увагу на проблему фіксації тілесних ушкоджень у медичних закладах. Лікарі часто обмежуються загальним діагнозом, не описуючи детально стан пацієнта. Зокрема, якщо не зафіксувати колір синця чи неврологічні зміни, згодом експерт не зможе пов'язати травму з конкретною подією — чи то ДТП, чи домашнє насильство. Це суттєво ускладнює захист прав постраждалих у суді.

Реформа судово-медичної сфери, яку Україна декларує в межах євроінтеграційних зобов'язань, залишається на папері. Експертка наголошує: запровадження єдиного реєстру атестованих експертів, незалежно від форми власності установи, та допуск приватних фахівців до проведення експертиз — це не лише про конкуренцію, а й про базове право громадян на справедливий розгляд їхніх справ. Поки ж родини загиблих і поранених військових опиняються в ситуації, коли їхнє горе залежить від того, наскільки ретельно експерт у державному бюро вивчить медичну документацію.