Понад 180 сум’ян зустрілися у Львові, Києві та Сумах: як минули сходини

У Сумах на подію прийшли понад 160 людей. Вони оглядали плівкові світлини та особисті речі містян на фотовиставці «Прояв», купували книжки на барахолці за донати й фотографувалися. Атмосферу доповнювала музика: Микита Лебідь грав на колісній лірі, — розповіла сум’янка Ярослава Бондаренко. Чимало гостей приходили разом із друзями та родинами.

У Львові організувати захід допомогла учасниця Клубу Цукру Юлія Криворотенко. Вона мешкає в місті понад рік і зізнається, що вже почувається тут доволі комфортно: за цей час знайшла друзів серед львів’ян і людей, які переїхали з інших міст. На суботній зустрічі більшість учасників не були знайомі між собою, тож спершу всі по черзі представилися, розповіли про професії та райони Сум, звідки родом. «Атмосфера була домашня й дуже затишна. Виникло враження, ніби ми всі знали одне одного, тож спілкування давалося дуже легко — ніби ми сім’я. Було відчуття, наче ми зібралися повечеряти в когось удома — у дворику під виноградом і яблунею. Говорили про все: чого не вистачає Львову, зокрема про відсутність водойм чи важкий доступ до них, інакшу будову міста, що легко заблукати. А ще про те, де можна смачно поїсти й куди сходити. Розповідали про своє життя й ділилися смішними історіями», — поділилася Юлія.

На київську зустріч завітала учасниця Клубу Цукру Дар’я Носаченко, яка два місяці тому переїхала до столиці з Тернополя, де жила рік. Дівчина зазначила, що в Києві продовжує спілкуватися із земляками, і це допомагає менше сумувати за домом. «До переїзду я ходила на зустрічі книжкового клубу та настілки Цукру. А як виїхала, то дуже не вистачало відчуття спільноти — людей зі спільними інтересами та цінностями. Саме це й було цінно відчути на зустрічі», — пояснила Дар’я.

Сум’янин Віктор перебрався до Києва близько року тому. Щонайменше раз на місяць він навідується додому, аби побачити рідних і друзів. Чоловік був на попередній подібній зустрічі в столиці, тож вирішив прийти знову. «Треба триматися за своїх людей. Я почав значно більше цінувати ці соціальні зв’язки, коли їх стало менше. Раніше було інакше: сходиш до рідних через двір, зустрінешся з друзями — і це сприймалося як щось звичайне. А тепер, коли живеш в іншому місті, це вже не так. Тому ціную це дуже сильно — спеціально їжджу, дзвоню, пишу, бо треба триматися за своїх», — розповів Віктор.

Менеджерка спільноти Цукру Юлія Козлова, яка нині живе в Києві, каже: має знайомих киян, але зібратися саме сум’янами — це зовсім інше, бо не потрібно нічого пояснювати. «На київській сходці ми довго говорили про сумські забудови, про маршрутки, про безпеку. І тут же — про те, як у Сумах зручно пересуватися й чому Київ для декого з нас завеликий», — додала вона.

У команді Цукру наголошують, що об’єднувати людей продовжуватимуть і надалі. Після таких зустрічей хтось починає дружити, хтось відкриває спільну справу, а хтось просто знаходить у новому місті ще одну людину, яку можна запросити на каву. «Хочеться, щоб сум’яни, де б вони не були, не втрачали свою сумськість. Вони люблять місто не менше за тих, хто тут залишився. І хочеться вже перестати ділити одне одного на правильних і неправильних містян: на сум’ян, сумчан, сумців, сумчар. Сенс не в тому, як ми називаємось і де ми територіально, а в тому, чи ми одне одного розуміємо. Для цього й потрібні спільноти», — підсумувала Юлія.