Світлана Поклад розповіла про дружбу з Ротару та історію з охороною Повалій
Вдова композитора Ігоря Поклада пригадала, як Софія Ротару розповідала їй про випадок біля Палацу «Україна», коли охорона відтіснила їх до стіни, пропускаючи Таїсію Повалій.
Світлана Поклад, вдова українського композитора Ігоря Поклада, поділилася спогадами про знайомство з Софією Ротару. За її словами, вони не бачилися близько 15 років, але вона досі зберігає тепле ставлення до артистки.
«Я її дуже люблю. На жаль, ми дуже давно не бачилися. Ось дуже давно, років 15. Вона чудова людина, вона мені дуже подобається. Вона зовсім не така, як на сцені. У житті вона зовсім інша людина», — розповіла Поклад.
Окремо вона переказала історію, яку почула від самої Ротару. Йшлося про те, як артистки разом ішли пішки на концерт до Палацу «Україна». «Вони завжди ходили пішки до Палацу "Україна" на концерти. І ось вона каже: "Ми вже майже підходимо з лівого боку до службового входу. Тут підбігає якась охорона: "Так, будь ласка, підійдіть до стіночки, до стіночки. Швидко сюди". Каже: "Притиснули нас до стіночки: іде Повалій. Ми так глянули, постояли біля стінки, пропустили "співачку" й пішли"», — переказала вона.
Ротару — одна з найвідоміших українських співачок, чия кар’єра десятиліттями була пов’язана також із російською сценою. До повномасштабного вторгнення РФ в Україну вона виступала в Росії, а 2017 року співала на дні народження глави Чечні Рамзана Кадирова. 2021 року президент Володимир Зеленський відзначив її званням «Національна легенда України».
Після 24 лютого 2022 року співачка публічно засудила повномасштабне вторгнення, періодично відгукується на масовані обстріли українських міст, але майже не дає інтерв’ю та рідко з’являється на публіці. Через це частина колег докоряє їй мовчанкою. У квітні 2026 року Ауріка Ротару сказала, що Софія Ротару перебуває в Україні — у Кончі-Заспі, у власному будинку, де займається садом і городом. А колишній концертний директор артистки Ігор Курилів у червні 2026 року зазначив, що рік тому вона була за кордоном.
Ця розповідь — ще один штрих до образу Ротару, який роками роздвоюється між сценою і приватним життям. Публічна постать із радянським і пострадянським бекграундом сьогодні неминуче опиняється під пильним поглядом: кожен її крок, кожна поява чи відсутність читаються як сигнал. Історія з охороною біля службового входу, переказана з чужих слів, нагадує, що за глянцем і званнями стоять звичайні людські стосунки — з образами, гумором і тихою втомою від уваги.
Читайте також
