«Плагіатні паровози» та токсичні мережі: як в Україні викривають фальшиві наукові ступені

Наукові ступені кандидата чи доктора наук залишаються привабливими для народних депутатів, міністрів, суддів і прокурорів. Серед відомих здобувачів називають нардепа від «Слуги народу» Давида Арахамію, міністра у справах ветеранів Віталія Кіма, посла України у Великій Британії та колишнього головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, керівницю Секретаріату голови Верховної Ради Олену Слободян. Активісти регулярно фіксують плагіат у таких роботах, але чергових високопосадовців це не зупиняє.

За словами координаторки антиплагіатної ініціативи «Дисергейт» Світлини Благодєтєлєвої-Вовк, перевірка спирається на автоматизовані системи на кшталт StrikePlagiarism і Plag, які шукають текстові збіги. Далі експерт має відрізнити звичайний збіг кількох слів від академічного плагіату — запозичення без посилання. Цитування буває прямим, коли текст беруть у лапки й додають посилання на джерело та сторінку, і непрямим, коли думку автора переказують із посиланням у дужках. Окремо дослідниця наголошує: авторське право належить до приватного законодавства, а академічна доброчесність — до публічного, тому захищати її можуть і громадські організації. За порушення в статті слід звертатися до журналу, за дисертацію — до університету, де відбувся захист.

Серед нових кейсів, які оприлюднила експертка, — дисертації, пов'язані з Університетом імені Бориса Грінченка. Голова Вченої ради закладу Наталія Віннікова, за даними перевірки, двічі вдавалася до плагіату — і в кандидатській, і в докторській роботах. Дослідниця описує характерні прийоми: копіювання чужого наукового апарату разом із виносками, механічне перенесення описів з інших об'єктів дослідження, запозичення з докторських дисертацій, монографій, шкільних уроків літератури та Вікіпедії. Кандидатська дисертація, написана під прізвищем Кирієнко, за висновком фахівчині, поєднувала «наукове мародерство» з косметичними синонімічними замінами. Ще одна проректорка, Алла Шлапак, також викрита на плагіаті в докторській дисертації: йдеться про 14 фрагментів запозичень із кандидатської роботи Наталії Зарицької 2016 року, а також про рерайт, підміну цифр і фальсифікацію бібліографії.

Експертка говорить про «токсичні мережі» — об'єднання людей, які використовують соціальні зв'язки для незаконного отримання ступенів і пов'язаних із ними привілеїв: управлінської кар'єри та доплат. За її словами, науковий керівник може заробляти на суддях, які приходять по фейковий ступінь. Саме тому вона згадує кейс судді Майдану Царевич та її наукового керівника Євгена Легези, якого викривач Олег Смірнов перевірив двічі. У контексті Університету Грінченка дослідниця згадує в.о. ректора Олександра Турунцева, якого призначили в грудні 2023 року з обіцянкою виборів за пів року, та директорку Департаменту освіти і науки КМДА Олену Фіданян.

Окремо Благодєтєлєва-Вовк торкається теми штучного інтелекту. За її спостереженнями, до епохи ШІ в Україні захистилося близько 150 тисяч науковців, тоді як від початку його поширення — імовірно, кілька тисяч. Дисертацій із явними ознаками ШІ їй поки що не траплялося, адже фейковим науковцям простіше вкрасти готовий текст, ніж навчитися генерувати великі роботи. Студенти ж використовують ШІ активніше, і університети світу досі не мають єдиної позиції: одні забороняють, інші заохочують, треті впроваджують маркування згенерованих фрагментів.

Механізм покарання спирається на академічну відповідальність, яка почала діяти з 2017 року. Ключний орган — Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти, а також університети, ректори, вчені ради, спеціалізовані ради та редакції журналів. Дослідниця згадує й «плагіатні паровози»: через постійне переписування текстів першоджерелом іноді виявляється радянська книжка 1950-х років. За її оцінкою, у плагіаторів є ще приблизно пів року, щоб самостійно відмовитися від незаконно здобутих ступенів — інакше активісти надішлють повідомлення до університетів і НАЗЯВО, після чого Міносвіти анулює дипломи, припинить доплати, а постане питання про компенсацію вже отриманих коштів. Для суддів такі доплати сягають 15–20% окладу, тоді як зарплати освітян разом із надбавками — це 15–38 тисяч гривень.

Історія з фальшивими ступенями — це не лише про академічні суперечки. Ідеться про довіру до людей, які ухвалюють рішення в країні, і про гроші, які могли б піти на реальні потреби освіти та медицини. Поки одні посадовці зберігають дипломи, інші готують повідомлення про скасування рішень спеціалізованих рад. Питання лише в тому, скільки з них устигне піти добровільно.