З пологового будинку на фронт: історія анестезіолога «Мігеля» з «Дикого Поля»

30 липня 2026, 07:30 ·332 слівредакція

Анестезіолог із позивним «Мігель», який до війни працював у київському пологовому будинку, тепер рятує поранених бійців на стабілізаційному пункті Запорізького напрямку. Його історія — про кардинальну зміну професійного середовища, спільні виклики цивільної та військової медицини й особисту мотивацію.

Лікар-анестезіолог із позивним «Мігель» свого часу допомагав породіллям і новонародженим у великому приватному пологовому будинку Києва. Нині його робоче місце — один зі стабілізаційних пунктів на Запорізькому напрямку, де він бореться за життя українських військових. Медик наголошує: хоча умови різняться, ключові принципи залишаються спільними.

«На війні час має величезне значення. Але вагітні жінки теж потребують швидкого реагування, анестезіологічної підтримки, швидкого знеболення, купірування ускладнень, які можуть виникнути під час анестезії чи через супутні захворювання. Там теж є індивідуальна реакція на медикаменти, алергічні реакції», — розповідає «Мігель».

Головна відмінність, за його словами, — це ресурси. У сучасній клініці лікар має доступ до лабораторій і високотехнологічного обладнання. На стабілізаційному пункті рішення доводиться ухвалювати за лічені хвилини, покладаючись на досвід, клінічну картину та інформацію про поранення.

«Ми бачимо, як виглядає пацієнт: стан шкіри, гемодинаміку, характер поранення. Плюс супровід розповідає, що сталося: FPV, вогнепальне поранення, коли саме це трапилося. Усе це має діагностичну цінність. Із цього пазла ми складаємо повну картину, щоб максимально швидко й ефективно надати допомогу. Ми обмежені в часі та ресурсах, але справляємося», — додає він.

Попри щоденну напружену роботу, «Мігель» не забуває про особисте. Він сумує за своїми дітьми, яким 10 і 11 років, — вони нині живуть за кордоном. Батько намагається не розповідати їм про небезпеки війни, обстріли та бомбардування. А ще він тужить за рідною Одесою, де на нього чекає мама. Під час кожної відпустки лікар поспішає до неї, а після короткого перепочинку знову повертається на Запорізький напрямок.

Історія «Мігеля» — це не лише приклад професійної адаптації, а й нагадування про те, що військова медицина потребує фахівців, готових застосовувати свої знання там, де вони найбільш необхідні. Як зазначають у 128-й окремій важкій механізованій бригаді «Дике Поле», таких лікарів запрошують долучатися до команди.