Денні Макгрейн: легенда «Селтіка» та збірної Шотландії зізнався про хворобу Альцгеймера

Про діагноз стало відомо від дружини Макгрейна, Ларейн. За її словами, родина свідомо обрала шлях відкритості — після того, як від моменту встановлення діагнозу минув певний час. Ларейн пояснила, що Макгрейн завжди любив допомагати вболівальникам: відвідував людей у лікарнях, брав участь у благодійних заходах, надсилав прихильникам слова підтримки. Проте з перебігом хвороби це стало для нього складнішим. «Ми хотіли чесно пояснити його ситуацію, з турботою та повагою, яку родина “Селтіка” завжди нам демонструвала», — сказала вона.

У клубі зазначають, що Макгрейн продовжує долати труднощі, пов'язані з діагнозом, у колі сім'ї та зберігає добрий настрій. Він проводить час із близькими, стежить за футболом і підтримує зв'язок із «Селтіком». Генеральний директор клубу Майкл Ніколсон висловився про нього так: «Денні завжди буде на самому верху списку легенд “Селтіка”. Він справжня величина у футболі, і ми глибоко вдячні за все, що він зробив для клубу та людей навколо нього».

Спортивний шлях Макгрейна нерозривно пов'язаний із Глазго. За «Селтік» він виступав із 1970 до 1987 року, провівши 663 офіційні матчі. За цей час він сім разів ставав чемпіоном Шотландії, п'ять разів виборював національний кубок і двічі — Кубок ліги. У футболці збірної Шотландії захисник зіграв 62 матчі. У найкращі роки кар'єри його вважали одним із найсильніших правих захисників світу, а в «Селтіку» називають одним із найвидатніших футболістів в історії шотландського футболу.

Навіть після завершення виступів Макгрейн не відійшов від клубу. Він працював на різних тренерських посадах, долучався до розвитку молодіжної системи та виконував обов'язки клубного амбасадора. Тож його зізнання — це не лише особиста історія однієї людини, а й привід згадати, яке місце вона займає у футбольній спадщині Шотландії.

Історія Макгрейна нагадує, що спортсмени, які десятиліттями були символами клубів і національних команд, з часом стикаються з викликами, до яких не готує жодне тренування. Відкритість родини та підтримка клубу — це той спосіб, яким футбольна спільнота нині говорить про подібні діагнози: спокійно, з повагою та вдячністю за те, що було зроблено на полі й поза ним.