Лариса Кадочникова вперше розповіла про смерть чоловіка: «Усі мої гроші пішли на його лікування»

Про це 88-річна артистка сказала в розмові з блогеркою Інною Бацман, відео якої 17 вересня опублікували на YouTube-каналі «Теща Гордона». Це перша публічна розповідь Кадочникової про обставини смерті її чоловіка, 63-річного київського адвоката Андрія Галя.

За словами актриси, її чоловік був високим і вродливим, знав українську, російську та англійську мови, походив із родини лікарів і не був бідною людиною. Водночас до неї він прийшов без власного житла. Кадочникова пов'язує його хворобу з надмірною працею: він працював і вдень, і вночі, прагнучи допомогти людям. Одного разу лікарі виявили в нього одну з важких недуг.

«Я все віддала цій людині – які гроші були. Чотири роки я намагалася врятувати цю людину», – розповіла актриса. За її словами, за цей час вони змінили чимало клінік і лікарів, але медики лише розводили руками, кажучи, що хвороба не лікується. «Усі гроші, які [у мене] були, пішли на лікування цієї людини. Ну, на жаль, урятувати було неможливо, і він пішов. Незабаром буде 40 днів, як його немає», – додала вона.

Кадочникова зізналася, що переживає втрату дуже важко. «Щоранку я прокидаюся – чую його голос. І бачу його обличчя гарне», – сказала вона.

Історія стосунків актриси та адвоката тривала кілька років. Кадочникова була заміжня двічі: першим її чоловіком був режисер і оператор Юрій Ільєнко, з яким вона прожила 18 років, другим – директор театру імені Лесі Українки Михайло Саранчук, який помер 2014-го. Дітей в актриси немає.

Із Андрієм Галем вона почала жити разом 2019 року. За словами Кадочникової, він допомагав їй із юридичними питаннями після смерті другого чоловіка, а згодом вони зблизилися самі собою. Актриса зауважувала, що її обранець – людина непроста, а офіційно оформлювати шлюб вони не поспішали, бо, на її переконання, штамп у паспорті не є головним. Галь помер 7 липня 2026 року.

Ця розповідь – не лише про втрату, а й про ціну відданості. Кадочникова говорить про чотири роки боротьби, численні клініки та витрачені заощадження без жалю чи докорів, лише як про факт. Її слова про голос і обличчя, які вона чує й бачить щоранку, залишають історію відкритою: попри все, найдорожчим виявився не спокій, а пам'ять про людину, яку вона намагалася врятувати до останнього.