Дружина загиблого актора Юрія Феліпенка згадала їхнє весілля

4 серпня 2026, 15:02 ·399 слівредакція

Катерина Мотрич, дружина загиблого на фронті актора Юрія Феліпенка, в другу річницю весілля поділилася спогадами про найщасливіший день. Вона розповіла, чому досі не повертається до місця їхньої церемонії.

Два роки тому, влітку 2024-го, Катерина Мотрич та Юрій Феліпенко одружилися після п'яти років стосунків. Святкували скромно, у ботанічному саду, організувавши все за два дні. Ведуча шоу «Ебаут» зізнається: вони з Юрком планували щороку повертатися туди, аби відзначати річницю, але після загибелі чоловіка вона жодного разу не наважилася прийти в ботсад.

«Було дуже гарно. Усі були щасливі. Ми були безкінечно щасливі. Обмінювались обітницями. Рвали коровай. Ставали на рушник. Сміялись сто разів», — згадує Катерина. Цьогоріч, за її словами, якби Юрій був живий, вони б обов'язково пішли до ботсаду, зробили фотосесію та оголосили б збір для ЗСУ. Натомість вона звернулася до шанувальників із проханням привітати її та Юрія донатом на допоміжну банку, яку вказано в шапці її профілю.

«Мені шкода, що я сама не можу цього робити. Мені шкода, що Юрчика немає поруч. Мені так шкода», — написала блогерка. Вона також додала, що в профілі можна послухати музику, яку лишив Юрій, і попросила, щоб кожна гривня сьогодні летіла з думкою про нього. Своє звернення вона завершила зворушливими словами до чоловіка: «Любистку, з річницею. Ми класні».

Юрій Феліпенко, відомий за головною роллю у фільмі «Кольору пристрасті», доєднався до ЗСУ в 2024 році. Після навчання він служив у батальйоні ударних БПАК «Ахіллес» 92-го окремого штурмового батальйону. Актор народився в Запоріжжі, закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого та грав на сцені Київського академічного драматичного театру на Подолі.

Історія Катерини Мотрич — це не лише особистий спогад, а й нагадування про те, як війна вривається в найінтимніші плани. Дві річниці поспіль замість святкування — пам'ять і біль. Та водночас це і приклад того, як навіть у скорботі люди знаходять сили перетворювати особисте на підтримку тих, хто зараз на фронті. Ботсад так і лишається місцем, куди вона не може повернутися, але її донати й слова — спосіб тримати зв'язок із днем, коли вони були безкінечно щасливі.