«Поставили на місце»: історія ексведучої 1+1, яка почала життя в Британії з продажу булочок

Історія Марини Леончук — це історія про те, як війна й еміграція змушують переглянути власні уявлення про професію та цінність досвіду. В Україні вона вела прямі ефіри, спілкувалася з політиками й мала за плечима два десятиліття роботи в медіа. Але британський ринок праці зустрів її зовсім не так, як вона очікувала.

Першим випробуванням став мовний бар'єр. Словникового запасу журналістки на початку вистачало лише на базове спілкування, чого для роботи в британських медіа було недостатньо. Спочатку Леончук була переконана, що її багаторічний досвід стане головною перевагою: «20 років досвіду. Я телеведуча, я веду прямі ефіри, я в парі працюю, я все можу! BBC News — моє, інші канали — мої, найвідоміші газети — та Боже! Оце була ілюзія, величезна ілюзія».

Довелося швидко коригувати плани. Спершу Леончук оселилася в британській родині, яка прихистила її з сином за програмою Homes for Ukraine. Господарі одразу порадили їй не сидіти вдома, а активно соціалізуватися, вчити мову та шукати роботу. На той момент така порада здалася журналістці бездушною — вона очікувала більше співчуття. Проте вже за три місяці вона пішла працювати, тож згодом змінила думку про своїх рятівників.

Першим місцем роботи стала невелика точка з продажу випічки, згодом до цього додалася кавова машина. Леончук зізнається, що до того не мала жодного досвіду ані продавчині, ані баристи. Такий шлях виявився не лише професійним, а й психологічним викликом: надмірна кваліфікація, як виявилося, теж може стати перешкодою, адже роботодавці часто припускають, що кандидат із великим досвідом не затримається на простій посаді.

До Великої Британії Леончук потрапила не одразу. Після початку повномасштабної війни вона разом із сином Гордієм спершу поїхала до батьків, а потім на кілька місяців оселилася в Чернівцях. Там вона повернулася до медіа, ставши шеф-редакторкою служби новин місцевого телеканалу та створюючи відеоматеріали для українців за кордоном. Лише згодом, за пропозицією колеги, вона вирушила до Британії.

Сьогодні Леончук не приховує, що сумує за Україною, хоча визнає: у Британії їй спокійніше. У 2025 році вона приїжджала на Київщину та провела тиждень у рідній Морозівці. Її історія — нагадування про те, що іноді найцінніший досвід — це здатність почати все спочатку, навіть якщо для цього доводиться тимчасово проміняти студію на продаж булочок.