Фобія: парамедикиня, яка рятує поранених із 2015 року

Її позивний «Фобія» з’явився ще в юності — як данина музичним смакам, адже абревіатура ФОБ розшифровується як Fall Out Boy. Але за роки війни це ім’я приросло до неї настільки, що справжнє прізвище майже ніхто не знає. Навіть посилки іноді приходять на «Юлію Фобію».

Перший медичний досвід вона здобула під час Революції Гідності, коли їй було 19. Асистувала хірургу Сергію Горбенку в наметі «афганців», а пізніше — в Будинку профспілок, куди переносили поранених. У 20 років Юлія поїхала на Донеччину у складі «Госпітальєрів» — тоді ще невеликого добровольчого медичного підрозділу. Вона бачила Піски, Широкине, Карлівку — місця, які трималися роками, а тепер опинилися під окупацією.

Після ротацій Юлія повернулася до цивільного життя: працювала у «Ветеран хабі», мандрувала Карпатами, навіть створювала листівки про війну для іноземців. Але повномасштабне вторгнення знову покликало її на схід. У 2022-му вона приєдналася до 20-го екіпажу «Госпітальєрів» і працювала з 503-м окремим батальйоном морської піхоти. На початку 2023-го разом зі своїм екіпажем мобілізувалася до ЗСУ — так добровольчий досвід став військовою службою.

На Херсонщині, зокрема в районі Кринок та островів, її робота набула особливого виміру. Евакуації з лівого берега Дніпра, поранені, які годинами перебували в крижаній воді, контузії, що виявлялися смертельними, — усе це стало щоденням. Юлія згадує, як одного разу везла бійця, який чотири години провів у воді після підбитого човна: поранення були незначні, але переохолодження і втрата крові виявилися фатальними. Попри це, вона переконана: боротися за кожного потрібно до останнього.

Втрати стали невіддільною частиною її історії. Серед них — Ірина Цибух («Чека»), Герой України посмертно, яка загинула на Харківщині у травні 2024-го, Дмитро Коцюбайло («Да Вінчі»), Назар Боровицький, що загинув у Маріуполі, та молодий лейтенант Назар Гірняк, із родиною якого Юлія досі підтримує зв’язок. Вона наголошує: посмертні нагородження та петиції важливі, бо так рідні бачать, що їхніх захисників цінували тисячі людей.

Сьогодні Юлія — морська піхотинка, яка у травні 2024-го подолала смугу випробувань і здобула штормовий берет. Вона вчить побратимів не закриватися в собі, працює з психологами, аби пропрацювати власні травми, і мріє про фотовиставку, яка б показала цикл людського життя — від немовлят до воїнів. «Суперсила — це рятувати», — каже вона. І додає: військова справа — це не лише захист країни, а й турбота про кожного, хто поруч.