65-річна породілля: історія Валентини Підвербної та її доньки

Новий випуск проєкту «Розслідування з Андрієм Данилевичем» на SWEET.TV присвячений історії Валентини Підвербної, яка стала найстаршою породіллею України. Уперше велике інтерв'ю дала її донька Анна-Марія, а лікарка Ірина Костюк після 15 років мовчання розповіла деталі підготовки до вагітності та пологів.

За словами акушерки-гінекологині, під час першої зустрічі Валентина не одразу назвала свій справжній вік, а згодом наполягала на повній конфіденційності вагітності. Майже до сьомого місяця, на вимогу пацієнтки, цей стан приховували. Під час одного з УЗД виявилося, що 65-річна жінка може стати матір'ю двійні. Ірина Костюк згадує, як їй зателефонували з кабінету УЗД і повідомили про два ембріони. Один із них виявився нежиттєздатним, але другий розвивався успішно, і Валентина народила доньку Анну-Марію.

Після пологів ситуація набула драматичного розвитку. Правоохоронці зв'язалися з лікаркою після повідомлень сусідів: дитина кілька днів плакала, а мати нікого не пускала до квартири. Коли Ірина Костюк приїхала, вона побачила немовля у стані, що вимагав термінової допомоги: дитина лежала на кухонному столі, стогнала, мала роздутий живіт і не ворушилася. Лікарка забрала дівчинку до лікарні, після лікування вона повернулася додому, але згодом знову опинилася в центрі уваги служби у справах дітей.

Анна-Марія згадує, що в матері були спалахи злості, вона могла накричати чи образити, забороняла лікувати очі, пояснюючи це «порчею», і дуже боялася лікарів. Дівчина досі не може зрозуміти логіку матері, але припускає, що та надто сильно боялася за неї, тому не дозволяла спілкуватися з іншими дітьми чи виходити з дому. Коли до родини прийшли представники служби у справах дітей, виявилося, що квартира була в жалюгідному стані: усюди сміття, літала мошка, а ліжком дитині слугували дошки з рваним матрацом.

Після перевірки умов проживання дівчину вилучили з родини, а згодом над нею оформили опіку. У своєму першому великому інтерв'ю Анна-Марія розповідає про постійний контроль, фізичне насильство, самотність і дитинство без відчуття безпеки. Вона зізнається, що завжди хотіла нормальної, повної сім'ї. Ця історія порушує питання: чому можливість народити дитину у 65 років не супроводжувалася належною оцінкою майбутніх умов її життя, і де межа між досягненнями репродуктивної медицини та відповідальністю за долю дитини.