«Ти маєш використовувати себе на повну»: пам’яті Дарії Альошкіної

Дарія Альошкіна народилася на Вінниччині в багатодітній родині скульпторів. Разом із чотирма братами й сестрами вона зростала в атмосфері, де творчість була щоденною практикою: діти допомагали батькам обробляти камінь і вчилися створювати витинанки.

Після школи дівчина вступила до Вижницького коледжу прикладного мистецтва на Буковині, де опановувала ткацтво. Спершу вона не планувала пов’язувати життя з мистецтвом і більше тяжіла до викладання, але згодом навчання захопило її. Далі була магістратура у Львівській академії мистецтв за спеціальністю «монументальна та декоративна скульптура» та заснування театру тіней «Див».

Переїзд до Києва скасувала зустріч, що змінила все: перед від’їздом Дарія влаштувала прощальну виставку, на якій познайомилася зі скульптором Гордієм Старухом. Він згодом поєднав музику зі скульптурою, створюючи ліри, а також грає в гурті «Joryj Kłoc». У родині Альошкіної та Старуха народилося троє дітей — Росава, Вакула та Еней.

Своєю головною місією мисткиня вважала популяризацію витинанки — мистецтва, яке в Україні поступово зникає. Вона розповідала, що перші витинанки на українських теренах пов’язані з трипільською культурою й робилися на шкірі. Згодом, коли з’явився папір, але ще не було ножиць, поширилися вириванки. Пізніше візерунки вирізали ножицями для стрижки овець — величезним інструментом, яким жінки створювали дивовижне мереживо. На Гуцульщині витинання прикрашали навіть сердаки — традиційний верхній одяг. В українській традиції переважали рослинні мотиви у зелених і червоних тонах, тоді як, наприклад, у білоруській часто використовували чорне на білому тлі.

Майже в усіх роботах Дарії повторювалася спіраль життя. Вона була принциповою у процесі: на відміну від багатьох майстринь, що ріжуть на розгорнутому аркуші, мисткиня складала папір навпіл. Розгортання готової витинанки вона називала ритуалом, адже до останнього моменту не знаєш, що саме вийшло.

Особливе місце в житті Дарії займало материнство. Її старша донька Росава вже у шість років малювала десятки ескізів на день. Дарія пояснювала це тим, що не втручається у творчий світ дитини: вона працює поряд, показуючи приклад, а не нав’язуючи власні ідеї. А ще мисткиня зізнавалася, що через час спалює свої роботи — у цьому теж є магія, адже вони ніби відслужили своє, і настає час творити нове.