Психологиня Третього армійського корпусу: довіра до військових психологів зростає

Богдана Трачук, заступниця командира роти з психологічної підтримки персоналу Третього армійського корпусу (позивний Совеня), має досвід роботи з критичними станами в бойових умовах. Вона навчалася у Національній академії сухопутних військ, а на початку повномасштабного вторгнення сама вирішила долучитися до війська, обравши спочатку ССО Азов у Києві (пізніше — 3-тя окрема штурмова бригада).

За словами Трачук, на початку роботи багато військових ставилися до психологів скептично, вважаючи звернення по допомогу проявом слабкості. Однак поступово це змінюється — дедалі більше бійців розуміють, що психологічна підтримка є такою ж складовою бойової готовності, як фізична чи медична підготовка. «Іноді для встановлення довіри потрібно кілька розмов, а іноді — кілька років», — зазначає психологиня. Важливу роль відіграє особистий приклад: коли один військовий отримує реальну допомогу, він ділиться досвідом із побратимами.

Серед найпоширеніших запитів, з якими звертаються військові, — сімейні конфлікти, безсоння, нічні жахи та фізичні збої організму через стрес. Трачук наголошує, що проблема стосунків із родиною є критичною: з вересня 2025 року щомісячні опитування в бригаді показують, що якість цих стосунків оцінюють як незадовільну в усіх підрозділах. Психологи активно працюють із командирами, аби ті підтримували зв’язок із сім’ями бійців не лише в кризових ситуаціях. За підрахунками начальника психологічної служби корпусу (позивний Монах), за останні кілька місяців вдалося запобігти розлученню близько десяти пар.

Окремий напрям роботи — комунікація з родинами загиблих або зниклих безвісти. Бригада ініціювала практику, коли рідні отримують не лише офіційне сповіщення, а й розмову з психологом, який пояснює обставини. «Це дуже емоційні розмови, але я розумію, що їм важливо це знати», — каже Трачук. Вона згадує випадок, коли мати загиблого бійця хотіла віддати державні виплати його роті, але психологиня відмовляла її, адже він залишив двох дітей.

Психологиня також розповідає про конфлікти між командирами та підлеглими, які часто виникають через дискомунікацію. У Третьому армійському корпусі практикують дебрифінги після бойових завдань — малі групи бійців можуть висловити незадоволення, а психологи передають узагальнену інформацію командуванню. Це допомагає уникнути напруження та чуток. Хоча посади медіатора в корпусі немає, функціонує Хорунжа служба, яка навчає військових основам психології, лідерства та конфліктології.

Говорячи про виснаження, Трачук зауважує, що бригади можуть перебувати в зоні бойових дій понад 18 місяців без повноцінного відновлення. Щоб підтримати психічне здоров’я, у підрозділах створюють спортивні зали, хаби з бібліотеками та настільними іграми, діють музичні колективи. Психологи використовують трирівневу модель, адаптовану зі стандартів НАТО: самодопомога та підтримка побратимів, індивідуальна й групова робота з психологами, а за потреби — лікування за межами дислокації.

На думку Богдани Трачук, повернення до цивільного життя для військових є складним процесом через різницю в цінностях і темпі життя. Вона наводить приклад власного досвіду в лікарні, де її запитали, що таке УБД, і відмовили в пільгах для дитини, аргументуючи це тим, що пільги діяли б, якби УБД мала сама дитина. «Я складно уявляю, як це можуть витримати ті бійці, які змушені сидіти в черзі годинами», — зауважує психологиня, додаючи, що повага та розуміння з боку суспільства є ключовими для адаптації ветеранів.