Розвідники ГУР видали книгу про рейд у тил ворога: історія операції без аналогів

У видавництві «Колесо життя» вийшла книга «2024 кілометри. З рідними зорями крізь ворожі очі», яку створили троє чинних розвідників спецпідрозділу ГУР. Автори — Ерік Ван Торн, Остап Лазутчик та Нора Шедоу — свідомо приховують справжні імена й обличчя: вони обіцяють розкритися після Перемоги. Видання описує реальні рейди групи Героя України Олега «Макгрегора» Бабія, який загинув 30 серпня 2023 року під час виконання завдання в Росії.

Ерік Ван Торн пояснює, чому книгу вирішили видати ще під час війни, а не після її завершення. Він нагадує, що імена розвідників, які гинули у 2014–2016 роках, уже майже ніхто не пам’ятає. «Якщо подвиг не закарбований, він не зникає одразу — він просто повільно вицвітає, поки не стає тінню без імені», — каже він. Автори хочуть, щоб сучасні герої були ближчими до читача, ніж козацькі постаті з підручників історії, і щоб рідні загиблих отримали відповіді ще за свого життя.

Робота над текстом тривала понад два роки. Розвідники зізнаються, що спершу їм бракувало літературного досвіду, тому вони звернулися до письменниці Марії Матіос, лауреатки Шевченківської премії. Вона допомогла перетворити особисті переживання на художню розповідь. У книзі використано реальні фотографії та QR-коди з відео боїв, а деякі деталі навмисно замальовані — так вимагає безпека. Перед публікацією рукопис перевірили спецслужби, і автори наголошують: це не цензура, а захист тих, хто й досі працює в тилу ворога.

Ван Торн розповідає, що писати довелося в періоди реабілітації між завданнями. Цей процес став для нього своєрідним психологічним клапаном — він посилається на дослідження Вільяма Пеннебейкера з Техаського університету, які показали, що опис травматичного досвіду знижує тривогу та покращує стан здоров’я. На запитання про 600 кілометрів пішки ворожою територією він відповідає, що під час таких операцій немає якихось нових відчуттів — лише страх, біль, самотність і відповідальність. Головне — внутрішня установка, як у спортсменів-ультрамарафонців: тіло здатне на більше, ніж дозволяє голова, якщо чітко знаєш, заради чого все це.

Окремо розвідник згадує про гумор, який у книзі сусідить з описами поранень. Жарти між побратимами, за його словами, допомагають тримати нервову систему в рівновазі та «ставлять страх на потрібну поличку». А найпростіші цивільні речі — як домашній компот — стають справжньою мрією, бо цінність чогось усвідомлюєш лише тоді, коли воно зникає.

Завершуючи розмову, Ван Торн звертається до цивільних: не варто вважати сам факт перебування в Україні достатнім внеском у перемогу. Він радить кожному знайти своє призначення у війні та нагадує слова іспанського філософа Хосе Ортеги-і-Гасета про «людину-масу», яка пливе за течією. «Життя з ціллю глибшою, ніж отримати зарплату, поїсти і відпочити на морі — це зовсім інше життя», — підсумовує він.