«Хронос» Тараса Антиповича: роман про крадіжку часу та винахід, що змінює старість

Автор пояснює, що ідея роману виникла з відчуття тотальної крадіжки часу — як на рівні міжособистісних стосунків, так і в масштабах держави. У центрі сюжету — хрономат, пристрій, здатний забирати з організму біологічний час, миттєво старіючи тіло, або ж повертати його назад, омолоджуючи людину. Антипович нагадує, що Ейнштейн вважав час неіснуючим поза інструментами для його вимірювання, і пропонує поглянути на людський організм як на такий інструмент.

Письменник зізнається, що писав «Хронос» дев’ять місяців, а потім ще три місяці тривало редагування. Цей час він називає не змарнованим, а навпаки — таким, коли почувався абсолютно вільною людиною. За його словами, книжка не забрала, а додала енергії.

Серед головних «пожирачів часу» в реальному житті Антипович називає політичну брехню та рекламу, а телебачення вважає великою війною за увагу глядача. Через це він не дивиться ТБ уже чотири роки. Натомість визнає, що інтернет, зокрема Facebook, також здатен «з’їсти» цілий день, хоча іноді дарує потрібні емоції та ілюзію спілкування. Письменник каже, що любить гаяти час з власної ініціативи — тоді до нього приходять фантазії та сюжети, але дратується, коли втрачає час через зовнішні обставини, як-от черги.

Роман побачив світ завдяки особистому зверненню автора до видавця Івана Малковича. Той, прочитавши «Хронос» до половини, вирішив видавати книжку негайно. Оформленням займався художник Владислав Єрко, якому, за словами Антиповича, вдалося передати символіку твору та внутрішню жагу часу. Сам письменник наголошує, що в романі зосередився на закономірностях розвитку ризикованої технології в умовах корупційного суспільства.

Антипович визнає, що українська література існує радше на рівні хобі, ніж професії: середні тиражі прози становлять 2–3 тисячі примірників, а в найпопулярніших авторів — 10–15 тисяч. Через це письменники змушені заробляти в інших сферах. Водночас автор радить початківцям не захоплюватися собою, ставити вищі вимоги та пам’ятати, що в українській прозі досі бракує добре розказаних історій.

Свій стиль письменник характеризує як «візуальний» або «кіногенічний», що, на його думку, важливо в епоху відеокультури. Він прихильник лаконічних, емоційно насичених сюжетів, де навіть у темряві є місце для світла. Щодо наступних творів, Антипович поки не поспішає: каже, що герої «Хроноса» ще вирують у ньому, і варто витримати паузу, аби не повторюватися. Наступний текст, припускає він, може бути цілком реалістичним.