«Мрію, щоб ми змогли повернутися»: як лікарі FRIDA працюють на передовій

Війна змусила українських лікарів працювати в умовах, які раніше здавалися неможливими: у підвалах, школах, сільських будинках культури — просто поблизу лінії фронту. Волонтерки FRIDA Ukraine щодня ризикують життям, аби дістатися до тих, кого війна залишила без медичної допомоги.

Лікарка Владислава Романюк пригадує місію в Часів Яр, куди їх викликали на прохання місцевої влади. Під час обстрілу одна людина загинула, а поранених довелося рятувати команді FRIDA — «екстренка» в місті вже не працювала. Потім медики приймали пацієнтів у підвалі. «У них було відчуття, що про них забули абсолютно всі. Нашій невеликій команді було важливо показати, що поза цією лінією залишається світ, якому вони не байдужі», — каже Владислава.

Дерматологиня Ірина Власенко, родом із Мелітополя, згадує поїздку в селище Лимани на півдні. Прийом облаштували в будівлі, яка водночас була старостатом, поштою і пральнею. Місцеві жителі, які самі мають небагато, влаштовували благодійні розіграші продуктових наборів і передавали кошти на армію. «Звісно, мені страшно. Я розумію, куди везу людей, і знаю, що люди — наш найбільший скарб. Але я повинна привезти людей до людей. Важливо боятися і робити, бо коли боїшся і не робиш — нічого не змінюється», — ділиться Ірина.

Неврологиня Марина Лєснік восени 2025 року вирушила до села Кальченки на Сумщині, за 18 кілометрів від російського кордону. Там немає ні води, ні газу, ні магазинів. Жителі зустріли команду як рідних. Особливо запам’ятався 88-річний Іван Никифорович, який приїхав на велосипеді з домашніми яблуками на знак подяки за ліки, отримані раніше. Тепер через небезпеку команда не може повернутися до Кальченків. «Найцінніше — це розуміти, що наші поїздки не були даремними. Найбільше я мрію про те, щоб ми змогли повернутися. Ці люди заслуговують на найкраще», — каже Марина.

Отоларингологиня Марина Брильова згадує виїзди на Дніпропетровщину, де 90% пацієнтів були переселенцями, які тікали від війни ще з 2014 року. 73-річна жінка з важким онкологічним захворюванням прийшла на прийом нафарбована і з манікюром. «Вони йдуть до нас не тільки за лікуванням. Вони йдуть за обіймами. Ми для них як діти, онуки, а для декого вже й правнуки», — пояснює лікарка.

Ольга Сохацька, кураторка напряму Little Hearts FRIDA Ukraine, опікується дитячим закладом у Знам’янці. Команда регулярно повертається туди, аби обстежувати дітей і коригувати лікування. Під час останньої місії вихованці самі приготували для лікарів велику миску олів’є — попри вроджені порушення моторики, вони власноруч нарізали овочі. «Після першої місії вони стають нашими. Ми вже знаємо, як кого звати, знаємо їхні діагнози, проблеми й емоції. Це наші діти, про яких хочеться опікуватися», — каже Ольга.

Ці історії — не просто звіти про роботу. Вони про те, як у найскладніші часи люди продовжують дбати одне про одного, а лікарі — їхати туди, де їх найбільше чекають.