Сексуальне насильство в дитячому таборі за кордоном: що відомо про історію з Житомирщини

Історія, про яку стало відомо завдяки зверненню матерів до журналістів, стосується групи дітей, що вирушила на відпочинок за кордон. За словами однієї з матерів, уже за кілька днів після виїзду дитина почала просити забрати її додому. Жінка спершу вирішила, що це туга за домівкою, і радила дитині насолоджуватися програмою, але прохання повторилися вже зі сльозами. Згодом дитина написала повідомлення в чат і швидко його видалила. Бабуся, яка встигла прочитати текст, почала розпитувати, і під час наступної телефонної розмови дитина детально описала події в кімнаті.

За словами дитини, йшлося про систематичне насильство сексуального характеру. Мати уточнювала, чи був фізичний контакт в одязі чи без, і дитина відповіла, що в одязі. Старші діти, які жили в тій самій кімнаті, заламували їй руки та виконували принизливі рухи сексуального характеру. Дитина скаржилася, що було боляче і принизливо, а крім фізичного насильства було й моральне — її обзивали словами з негативним сексуальним підтекстом. З розповіді дитини жінка дізналася про ще одну постраждалу дитину. Як з'ясувалося пізніше, один із кривдників і сам був жертвою насильницьких дій. Наглядачам ніхто з дітей не скаржився, тож про ситуацію вони не знали.

Друга мати дізналася про те, що сталося, вже після повернення групи в Україну. Спершу дитина в доволі м'якій формі сказала, що її ображали в таборі, а коли мати почала розпитувати, заплакала. Уже вдома, після розмови про те, що мамі можна розповісти все, дитина крок за кроком описала дії сексуального характеру, вчинені стосовно неї. За її словами, це траплялося кілька разів — зранку та перед відбоєм. На питання, чому вона не розповіла відразу, дитина відповіла, що не хотіла нервувати маму. Кривдники, за її словами, погрожували, що якщо вона розкаже дорослим, то її задушать. Мати каже, що бачить, як дитині неприємно про це говорити і як вона змінилася: однієї миті ніби все гаразд, а іншої — стає сумною і задумливою.

Окрема лінія цієї історії — доля третьої дитини, яка опинилася на межі двох ролей: і кривдника, і постраждалого. Її мати переконана, що першою об'єктом знущань з боку трьох старших сусідів по кімнаті стала саме її дитина: двоє тримали, а третій виконував насильницькі дії пальцями. Після цього, за словами жінки, її дитина зігнала злість на меншій дитині — штовхнула на ліжко, вистрибнула на неї і зімітувала дії статевого акту. Мати засуджує таку поведінку і не виправдовує ні свою дитину, ні інших дітей-кривдників, але просить, аби провину не перекладали лише на її дитину. Вона розповіла, що коли додзвонилася, то одразу почала сварити дитину, і та зізналася: першою зазнала знущань саме вона. За словами жінки, її дитина визнала частину провини, тоді як інші кривдники, попри свідчення дітей, заперечували і відмовлялися визнавати свою провину. Жінка також зауважила, що просила педагогів і керівництво навчального закладу провести спільну зустріч, однак їй відмовили.

Матері постраждалих дітей почали спілкуватися та вирішили діяти разом. Обидві жінки подали заяви до поліції і просять про покарання для винних, а також про проведення допитів дітей разом із психологами у безпечних умовах, а не в місцевій поліції. Представниця супроводу групи повідомила журналістам, що педагоги дізналися про протиправні дії лише після дзвінків від батьків. Керівниця закладу позашкільної освіти громади зазначила, що направила звернення до правоохоронних органів та служби у справах дітей задля проведення профілактичної роботи.

Спершу в райвідділі поліції підтвердили, що прийняли звернення, але потім повідомили, що до підрозділів ювенальної превенції сигналів про кримінальні правопорушення щодо дітей під час перебування за кордоном не надходило. У поліції також заявили про відсутність звернень щодо булінгу чи насильства і додали, що станом на 1 вересня кримінальних проваджень за цими фактами не відкривали. Адвокат Павло Єсін зауважив, що булінг за нормами закону є адміністративним правопорушенням, водночас Кодекс України про адміністративні правопорушення поширює свою дію суто на українську територію. За його словами, на момент, коли були вчинені такі дії і коли діти ще перебували за межами України, потрібно було звертатися або до органів місцевої поліції, або до українського консульства.

Професор кафедри практичної та соціальної психології Житомирського державного університету імені Івана Франка Олег Мазяр підтвердив, що в постраждалих дітей є ознаки психологічної травми і вони потребують кваліфікованої допомоги. Представник Уповноваженого з прав людини у Житомирській області Юрій Погодицький повідомив, що направив офіційні запити керівництву громади, ювенальній поліції та службі у справах дітей. Дві матері повідомили, що не збираються подавати цивільні позови до суду, тоді як ще одна жінка чекає на спільне рішення родини.

Ця історія залишає по собі незручні питання, на які ще немає остаточних відповідей: як організований нагляд у дитячих групах за кордоном, кому підзвітні супроводжуючі та які механізми діють, коли злочин, імовірно, стався поза межами української юрисдикції. Наразі триває перевірка, а родини очікують не лише покарання винних, а й безпечних умов для розмов із дітьми та фахової допомоги для них.