«Нема куди тікати навіть»: історії тих, хто виїхав із Дружківки 13 вересня

Дружківка на Донеччині залишається одним із тих міст, звідки люди виїжджають під обстрілами. 13 вересня поліцейські евакуювали чергову групу містян, і дехто з них погодився розповісти, що довелося пережити.

Олег Кисельов описав будні міста так: «І дрони літають, і КАБи літають. Ми ховаємося під деревами. Нема куди тікати навіть». Його дружина зникла понад місяць тому — пішла з дому й не повернулася. «Я дружину свою шукав. Загубилася. Я хотів із нею виїхати. Пішла й немає її. Думав: прийде. Пішла з дому й не знаю, де вона зникла», — розповів чоловік.

Того ж дня евакуювали й Галину з чоловіком. Їхній дім згорів ущент після російського обстрілу. Жінка каже, що врятувалися завдяки паспортам, які встигли взяти в підвал, де переховувалися. Одяг на ній — чужий. «Дружківки вже немає, немає. Все, все горить. Вся Дружківка горить. Перевдягнутися дали і на смітнику взяли. А так нічого немає, в хаті все згоріло», — сказала вона.

За даними на серпень 2026 року, у Дружківці залишалися близько 3,5 тисячі людей. До повномасштабного вторгнення тут мешкали понад 55 тисяч.

За кожною цифрою — окрема доля, і саме тому розмови про евакуацію з Дружківки не зводяться до статистики. Місто, яке колись налічувало десятки тисяч жителів, тепер тримається на небагатьох, хто не наважився або не зміг виїхати раніше. Їхні історії — це нагадування про те, що війна змінює не лише мапи, а й життя кожної людини, яка залишається в зоні обстрілів.