Північнокорейська втікачка Йонмі Пак застерігає американських студентів від захоплення комунізмом

Йонмі Пак, яка нині живе у США і займається правозахистом, розповіла про своє занепокоєння зростанням популярності соціалістичних та відверто комуністичних поглядів серед американських студентів. За її словами, молодь часто сприймає комунізм як «дивовижну теорію», не уявляючи, до чого призведе впровадження такої політики в американському уряді.

«Я щодня була змушена жити за умов реального соціалістичного уряду, доки не втекла з Північної Кореї. Багато людей вважають [комунізм] дивовижною теорією, і вони не мають уявлення, що якщо ми впровадимо цю політику в нашому [американському] уряді, що це зробить з нашим місцевим населенням», — наводить її слова Fox News.

Дитинство Пак припало на голод у Північній Кореї 1990-х років — вона пережила голод, крайню бідність і політичні переслідування. Після втечі до Китаю вона та її мати стали жертвами торгівлі людьми. Лише через два роки за допомогою християнських активістів їм вдалося дістатися Монголії, а згодом — Південної Кореї.

Пак також вважає, що американські студенти не завжди усвідомлюють цінність свободи. Вона наголосила, що свобода — це «дуже особлива річ», і «якщо Америка впаде, нам не буде куди втекти». «Мені пощастило, що в мене була країна, куди я могла втекти — з Північної Кореї до Америки. Але якщо ми втратимо цю країну, то насправді ми всі помремо», — сказала вона.

Розповідь Пак вписується в ширший контекст життя в КНДР, де, за відомими даними, шкільна програма зосереджена на історії династії Кімів та культі вождя: кожен день починається з ритуалів лояльності, учнів залучають до важкої фізичної праці після уроків, а фізичні покарання й ідеологічний контроль є звичною практикою. Влада також посилює побутові заборони — від приготування популярного супу з сосисками через його південнокорейське походження до суворіших покарань за розлучення, де після рішення суду обом колишнім подружжям можуть призначити від одного до шести місяців у трудовому таборі.

Історія Пак — це нагадування про те, що політичні теорії мають ціну, яку найкраще видно тим, хто пережив їх на практиці. Її застереження звучить не як абстрактна дискусія про ідеології, а як свідчення людини, для якої свобода була не гаслом, а єдиним шансом на порятунок.