Поні з «Асканії-Нової» підкорив кобилу Пржевальського, попри різницю у зрості

До Міжнародного дня поні, який відзначають 2 серпня, заступниця директора з наукової роботи заповідника Наталя Корінець розповіла про особливості цих тварин та поділилася зворушливою історією кохання.

Поні — це не окремий вид, а група порід коней, і єдиного міжнародного визначення для них не існує. У Великій Британії до поні відносять коней заввишки до 147 см, у Німеччині — до 120 см, а в Україні та країнах Східної Європи — зазвичай до 90–100 см. Більшість сучасних порід поні мають острівне походження: через обмежені ресурси, суворий клімат та ізоляцію тварини поступово зменшувалися в розмірах. Це стосувалося не лише коней, а й мамонтів, слонів та інших видів.

Серед найвідоміших порід — шетландські, ісландські поні та коннемара. Вони вирізняються витривалістю, густою шерстю та спокійним характером. Окремі особини можуть жити до 45–54 років, що довше, ніж середня тривалість життя великих порід. В Україні найпоширенішими є шетландські поні. Незважаючи на малий зріст, вони надзвичайно сильні: можуть перевозити навантаження, більші за власну вагу. Раніше їх використовували для роботи в шахтах, де тварини часто залишалися під землею на все життя.

У «Асканії-Новій» шетландських поні утримували поруч із зебрами, муфлонами та антилопами нільгау. Завдяки густій зимовій шерсті вони добре переносили холод і не потребували теплих приміщень. Головним завданням працівників було розділяти самців, щоб уникнути бійок.

Незвичайний випадок трапився, коли жеребець шетландського поні почав залицятися до кобил коня Пржевальського. Попри різницю у зрості 41 сантиметр, одна з кобил народила від нього лоша-самку. Після цього в заповіднику вирішили більше не утримувати ці групи разом, щоб уникнути подальшої гібридизації.

Працівники також помітили цікаву особливість: шетландські поні із задоволенням їли плоди білої шовковиці, тоді як зебри Чапмана, які мешкали поруч, ці плоди майже не чіпали.