Січкар про політиків: «Якого не копни — там жахливі стосунки з дружинами»

У розмові з головною редакторкою інтернет-видання «ГОРДОН» Олесею Бацман Маргарита Січкар торкнулася теми, про яку публічні люди зазвичай воліють мовчати, — того, що відбувається за зачиненими дверима родин відомих політиків. За її словами, йдеться не лише про подружні зради, а й про фізичне насильство.

«Думаю, що серед політиків — там більшість з них — є такі, що прикладаються. Ну, там поки що мало нормальних людей. Там десь 10% якщо ми наберемо нормальних, адекватних, а всі інші — просто клініка», — сказала вона. Конкретних імен Січкар не назвала, тож її слова залишаються радше узагальненим спостереженням, аніж звинуваченням на чиюсь адресу.

Далі вона описала загальну картину, яку, за її словами, доводилося чути: «Там пристрастей вистачає. Якого політика не копни — там жахливі стосунки з дружинами. Здебільшого там такі трешняки, коли дізнаєшся про таке — там живуть коханки. Коли я краєм вуха щось таке чую, кажу: „Боже, кошмар“».

Водночас Січкар не схильна вважати публічних осіб якимись особливими. На її думку, вони живуть із тими самими пристрастями й почуттями, що й будь-хто інший, — різниця лише в тому, що в них усе на видноті. «Публічні люди, яких ми бачимо, нічим особливо не відрізняються від звичайних людей. Пристрасті ті самі і кохання те саме. Просто в одних це напоказ. Таке життя публічної особи», — підсумувала вона.

Січкар — підприємиця, рестораторка, громадська діячка та медійна особистість. Вона народилася у Владивостоці, а до України переїхала ще в студентські роки. Відома розвитком ресторанного бізнесу: була директоркою і співвласницею низки закладів, керувала готельним комплексом у Ялті. Також займалася видавничою та телевізійною діяльністю, пише книги про життя і бізнес, заснувала «Школу щасливого життя Маргарити Січкар», коворкінг «Щастя HUB» і благодійний фонд анімалотерапії.

Тема насильства в родинах публічних людей рідко виходить за межі пліток саме тому, що її важко підтвердити фактами: постраждалі здебільшого не говорять публічно, а сторонні спостереження залишаються здогадами. Тож висловлювання Січкар — це радше запрошення до розмови про те, наскільки взагалі доречно оцінювати приватне життя політиків і чи має воно значення для їхньої публічної ролі.