Як ріс троодон: скам'яніле яйце допомогло відтворити розвиток динозавра

Історія троодона почалася з одного зуба. Його знайшли 1856 року, і саме за цим єдиним фрагментом динозавр отримав свою назву. Через брак решток ідентифікація виду десятиліттями залишалася складною, адже науковцям бракувало матеріалу для надійних висновків. Усе змінилося завдяки формації Ту-Медісін у Західній Монтані.

Ці відкладення сформувалися в пізньому крейдяному періоді, приблизно 82–74 мільйони років тому, коли закладалися Скелясті гори. Тоді на цьому місці були озера й струмки, і саме їхні нашарування зберегли рештки динозаврів у винятковому стані. Серед знахідок — скам'янілість MOR 246-11: мінералізовані останки дитинчати, яке так і не вилупилося з яйця. Для палеонтологів такий зразок — рідкісна можливість зазирнути в найраніший етап життя тварини.

Нова колекція скам'янілостей із Ту-Медісін дала змогу простежити, як змінювався скелет троодона в міру дорослішання. Дослідники описали хребетний стовп, передні кінцівки й череп, а зараз зосереджуються на особливостях росту тазових і гомілкових кісток. За їхніми словами, це перший випадок, коли вдалося детально описати весь скелет троодона. Аналіз засвідчив закономірний ріст, що відбувався послідовними етапами, тож вплив зовнішніх умов на розвиток цих динозаврів був, імовірно, обмеженим.

Помітна й різниця між віковими групами: у дорослих особин кістки були міцнішими, а кінцівки коротшими, ніж у молодих. Співавтор дослідження, доктор Девід Варріккіо, професор Університету штату Монтана, припускає, що молоді троодони були спритнішими та легшими на ногах. Дорослі, за результатами аналізу, виглядали більш м'язистими. Імовірно, це пов'язано з різними життєвими стратегіями: юні особини частіше тікали від небезпек, а дорослі були краще пристосовані до сутичок або полювання на більшу здобич.

Троодони належали до прицеподібних динозаврів, пересувалися на двох ногах і дещо нагадували велоцирапторів. Вони мали виразний кіготь на другому пальці та великий мозок. Їхній приклад показує, наскільки важливими для палеонтології є окремі, часом випадкові знахідки: один зуб дав виду назву, а одне яйце з дитинчати, що не вилупилося, — цілу картину його дорослішання.