«Кричати на нього було небезпечно для кар'єри»: Мирослава Філіпович про подвійні стандарти на зйомках

Мирослава Філіпович, знайома глядачам за серіалом «Слуга народу», в інтерв'ю розповіла про те, як було влаштоване українське кіновиробництво до 2022 року. За її словами, запрошеним артистам із Росії сходило з рук майже все — від незнання тексту до появи на майданчику з пляшкою в руках. А от українські актори нерідко опинялися крайніми за чужі провини.

Один із таких епізодів стався під час роботи над проєктом «Пелена» разом із російським актором Андрієм Чадовим. Коли той забув текст і зйомка зупинилася, гнів режисера вилився не на винуватця, а на Філіпович, хоча свою роль вона знала бездоганно. «Ці історії сьогодні сприймаються вже зовсім не смішно. На зйомках „Пелени“ я працювала з Андрієм Чадовим. В одній зі сцен він забув текст, процес зупинився, і режисер дуже жорстко зірвався… на мені. Хоча я свій текст знала ідеально. Пізніше режисер визнав, що був неправий, але зірвався на мені, бо Чадов був „зіркою з РФ“, і кричати на нього було небезпечно для кар'єри», — пояснила акторка.

Ще гострішим виявилося зіткнення з алкогольною залежністю актора Антона Батирєва. Команда намагалася убезпечити знімальний процес і навіть ховала від нього спиртне, та це не допомагало. Одного дня Батирєв замкнувся у гримерці, а вийшов звідти в стані, коли працювати він уже не міг. Замість зупинити зйомки чи відсторонити актора, група почала викручуватися. «Від нього навіть намагалися ховати пляшки, але одного дня він закрився в гримерці й вийшов у такому стані, що практично не міг працювати. Замість зупинити зйомки, режисер просто перерозподілив його репліки між іншими акторами, і ми говорили його текст», — розповіла Мирослава.

За словами Філіпович, такі випадки не були винятком — вони були частиною системи привілеїв. Росіянам діставалися окремі трейлери й особливі умови, тоді як українські артисти нерідко чекали виходу на майданчик просто в салоні автомобіля чи в загальних кімнатах. Тоді це майже нікого не дивувало — сприймалося як звична практика. «Ми чомусь сприймали цю нерівність як нормальний порядок речей. Війна це змінила: ми нарешті перестали вважати нормою те, що нею ніколи не було», — підсумувала акторка.

Окремі історії з минулого знімальних майданчиків сьогодні читаються інакше, ніж читалися б кілька років тому. Вони не стільки про конкретних людей, скільки про правила, які довго здавалися непорушними. І саме тому варто фіксувати їх — щоб те, що колись вважалося нормою, більше нею не стало.