«Він усе життя захищав інших»: історія морпіха з Кролевця, який загинув на Донеччині

У Кролевці згадують Ярослава Колпакова — морського піхотинця 36-ї окремої бригади, який загинув на війні. Його мати Тетяна зберігає шкільні щоденники й грамоти сина. Вона розповідає, що в дитинстві він був спортивним хлопчиком, одним із найкращих гравців у команді. На останньому дзвонику він навіть засоромився виходити за грамотою, тож її принесли просто до класу.

Ярослав народився і виріс у Кролевці. Закінчив Глухівський національний аграрний університет за фахом фінансиста. До мобілізації працював на місцевому хлібоприймальному комбінаті, але потрапив під скорочення — і вже наступного дня отримав повістку. У грудні 2023 року його призвали до Збройних сил України. Після навчання в Полтаві він служив на Миколаївсько-Херсонському напрямку, потім був під Вовчанськом, згодом — у Чернігові та на Сумщині.

Подруга дитинства Анастасія Артюшенко згадує, як Ярослав ще школярем захистив її від переслідувань старшого хлопця. Вона нікому не розповідала про це, але одного разу переслідування припинилися. Виявилося, Ярослав побив кривдника, але нікому не сказав, чому зробив це.

Загинув морпіх 19 квітня 2026 року на Костянтинівському напрямку від удару FPV-дрона. Востаннє мати отримала від нього повідомлення 11 квітня. Того дня, коли стало відомо про загибель, чоловік Тетяни прийшов із роботи, і вона одразу зрозуміла, що щось сталося. «Нічого не кажи, просто обійми», — попросила вона.

Після загибелі Ярослава з’ясувалося, що він врятував побратима на полі бою, витягнувши його з-під обстрілу. У Ярослава залишився п’ятирічний син Нікіта, якому про смерть батька розповіли лише на сороковий день. Мати згадує, що хлопчик довго мовчав, а дорогою додому плакав у машині. Його 20-річна сестра Катерина досі надсилає братові повідомлення на його телефон.

Останні спогади про Ярослава — з його відпустки, коли він приїжджав на похорон бабусі. Анастасія запам’ятала, як він зривав ягоди з верхніх гілок і пригощав дітей. Рідні збирають підписи під петицією про присвоєння йому звання Героя України. «Ми хочемо зберегти просто пам’ять про нього. Не за пільги, не за гроші. Просто, щоб людину не забули», — каже мати.