Метью Семпсон: Росія програє цю війну, але вперто цього не визнає

Метью Семпсон знайомий із Запорізьким напрямком не з новин — він воював там у 2022–2024 роках, а багато командирів, які нині тримають цю ділянку, є його давніми знайомими. Востаннє він був у регіоні приблизно пів року тому, тож мав час, аби порівняти те, що бачив раніше, з тим, що побачив цими днями. Цього разу він приїхав сам і навіть мусив орендувати авто, аби дістатися, — через збіг обставин українські командири не могли його супроводжувати.

Найпомітніша зміна, за його словами, — різке зростання ролі наземних дронів, які він називає UGV або НРК. Саме вони тепер доставляють більшість поранених і загиблих із передової. В окремих підрозділах близько 90% підвезення боєприпасів, їжі, води та медикаментів здійснюють саме наземні роботи. За оцінкою Семпсона, такої масштабної залученості роботів до підтримки фронтових операцій світова історія ще не знала.

Говорячи про співвідношення втрат, він посилається на свіжі звіти: на кожного загиблого українця припадає приблизно семеро загиблих росіян. Семпсон переконаний, що Москва свідомо подає неправдиву картину власним громадянам і світовій аудиторії, аби втримати підтримку війни. Попри це, ситуація в Запоріжжі залишається найнебезпечнішою за весь час: FPV-дрони літають над центром міста, у різних районах з'явилися антидронові сітки. Водночас він звертає увагу й на інший бік — посилену протиповітряну оборону, яка збиває дедалі більше цілей, за прикладом Києва, де, за його словами, знищують близько 90% повітряних засобів ураження. Навіть під час повітряних тривог звичайні люди продовжують ходити в ресторани й жити звичним життям, і саме цю здатність не здаватися західні партнери особливо цінують.

Окрема тема розмови — технології. Штучний інтелект уже використовується на передовій: він просіює перехоплені комунікації, допомагає відрізняти рух людини від руху транспорту й наводити зброю, залишаючи рішення за оператором. Наземні дрони з озброєнням і ШІ-системи для обробки розвідданих, за словами Семпсона, стали великим кроком уперед порівняно з тим, що він бачив пів року тому. Він також згадує про перше вкладення американо-українського спільного інвестиційного фонду — воно піде львівській компанії, що займається дроновими технологіями, включно з дронами зі штучним інтелектом. А серед напрямів співпраці, які він хотів би бачити, називає спільну тренувальну програму, що поєднала б український бойовий досвід з американською інфраструктурою підготовки.

Розмірковуючи про Кремль, Семпсон проводить паралель із Гітлером: Путін вірить у власну пропаганду й не живе в тій реальності, де перебувають усі інші. Він наводить приклад американських емісарів, яким для безпечного польоту до Москви фактично знадобилося перемир'я й координація з Україною, — і каже, що російське керівництво просто не здатне осягнути таку зміну. На його думку, Москва постійно недооцінює супротивників, і саме тому зазнавала поразок у світовій історії. Він також згадує росіян, яких брав у полон, і розмови з ними через перекладачів: навіть рядові солдати щиро вірили, що прийшли допомагати українцям, — що, на його переконання, свідчить про глибину пропаганди, яка пронизує всю країну.

Говорячи про гібридні атаки проти країн НАТО, Семпсон припускає, що якщо Росія й далі діятиме так само відкрито, настане точка зламу, після якої можливий прямий конфлікт. Він нагадує, як Японія у 1941 році помилково вирішила, що США не відповідатимуть, і як Гітлер оголосив війну Америці, — обидва прорахунки закінчилися крахом. Він також звертає увагу на заяву Сергія Лаврова після інциденту в Німеччині, зазначаючи, що очільник російської дипломатії перебуває на посаді понад двадцять років, за які Росія геополітично послабилася. На думку Семпсона, повна перемога України означала б крах Російської Федерації — подібний до розпаду Радянського Союзу в 1991 році.

Окремо він торкається теми корупції, яку називає «слоном у кімнаті» для американських законодавців. Семпсон не заперечує, що проблема існує й подекуди надзвичайна, але наполягає: за чотири роки він бачив суттєві зрушення — публічні арешти, реальні розслідування, звітність за втрачену зброю навіть на фронті. Як приклад він наводить процедуру отримання водійських прав, де весь процес тепер записують на відео, що робить хабар майже неможливим. На його переконання, відкрите визнання проблеми й публічна реакція на неї — саме те, що варто показувати західній аудиторії.

Загалом розмова зводиться до однієї думки: Україна проходить важкі часи й платить за це високу ціну, але саме ці часи роблять її сильнішою та швидшою у змінах, ніж будь-хто у світі. Питання лише в тому, коли інша сторона визнає очевидне — і чи визнає взагалі.