Троє підлітків, 35 жителів і жодного магазину: життя Нових Сербів на Житомирщині

У Нові Сербах на Житомирщині немає магазину, медпункту й автобусного сполучення з іншими населеними пунктами. На 35 мешканців, переважно літніх людей, припадає лише троє дітей — Кирило, Микита та Валерія. Вони й стали героями четвертої серії проєкту про села, які поступово зникають.

Про підлітків опікуються бабуся й дідусь — Надія Шостак та Сергій Омельченко. За словами Надії, онуків вони виховують останні 14 років, відколи батьків позбавили батьківських прав. Батько дітей, зять подружжя, загинув на війні. Діти допомагають по господарству: Валерія пече коржики й піцу, а хлопців дід навчив рубати дрова, орати й косити.

Старший, 16-річний Кирило Колобчук, навчається в 11-му класі школи в селі Середи за дев'ять кілометрів від дому. Він мріє стати механіком і відкрити власну станцію техобслуговування, тому планує вступати до Житомира. «У селі мені подобається, але хочеться в місто», — каже хлопець, додаючи, що дітей, крім них, у селі немає.

Його 15-річний брат Микита Колобчук їздить до Ємільчинського ліцею, що за 14 кілометрів. Він щодня возить солому, працює в полі й допомагає з господарством, а в майбутньому хоче стати лікарем і переїхати до Житомира. «Тут мало людей і мало однолітків, з якими можна поспілкуватися. Оце тільки брат і все», — розповідає він. Наймолодша, 12-річна Валерія Шостак, навчається в 7-му класі й останні два роки захоплюється випіканням. Дівчина не виключає, що піде вчитися на кондитера, і шкодує, що в селі немає з ким гуляти: «Було б хай і не дуже багато дітей — хоча б двоє чи троє».

Попри занепад, старше покоління тримається за рідну землю. Найближчий магазин — за чотири кілометри, у селі Серби, а раз на тиждень приїжджає автолавка. Колись у Нових Сербах працювали невелика лікарня та ФАП, але тепер, за словами Сергія Омельченка, все занепало. Водночас чоловік не хоче виїжджати: «Природа гарна, тихо». Надія Шостак додає, що в селі треба комусь жити й хазяйнувати, бо «з землі все маємо». А от для онуків вона бажає іншого: «Ми не хочемо, щоб дітки тут лишались. Хай їдуть у місто, влаштують своє особисте життя».

Історія Нових Сербів — це не лише про порожні оселі, а й про вибір між тишею, до якої звикли старші, і містом, куди прагнуть молодші. Поки село тримається на кількох десятках людей, його майбутнє фактично залежить від того, чи знайдуть ці троє підлітків причину повернутися.