«Це ганьба»: у ЦПК пояснили, чому підозри НАБУ та САП вважають помстою Кравченка

У Центрі протидії корупції переконані: те, що відбувається навколо Руслана Кравченка, не варто розглядати лише як історію однієї посади. Попри заяву президента про звільнення, він досі формально обіймає посаду генерального прокурора, а отже, підписані ним документи продовжують діяти й можуть мати процесуальні наслідки. Саме тому в ЦПК розцінюють останні дії Кравченка як складову тиску на антикорупційну систему.

Заступниця виконавчого директора ЦПК Олена Щербан пов'язує виїзд Кравченка за кордон із наміром убезпечити себе від можливих кримінально-процесуальних наслідків. Якби він був упевнений у своїй позиції та доказах, то міг би залишатися в Україні, відстоювати її під час розгляду питання про звільнення у парламенті та згодом у судах. «Він обрав втікати. Тому станом на сьогодні залишається першим чинним генеральним прокурором, до якого прийшли з обшуками, і, напевно, першим генпрокурором, який фактично став утікачем», — наголосила юристка.

Водночас перебування за кордоном не позбавило Кравченка формальних повноважень. Він далі може підписувати та публікувати офіційні документи й представлятися генеральним прокурором України, доки рішення про звільнення не буде оформлене остаточно. У своєму Telegram-каналі він публікує офіційні документи, зокрема з персональними даними посадовців, — і це, на думку Щербан, виводить проблему далеко за межі питання його особистої відповідальності.

Ситуацію в ЦПК порівнюють із випадком колишнього генпрокурора Віктора Пшонки, який тікав із країни під час зміни влади. Проте, за словами Щербан, нинішня історія відбувається за зовсім інших обставин. «Це прямо дуже ганебна історія. Людина, розуміючи, що їй може загрожувати кримінальна відповідальність, продовжує використовувати свої владні повноваження у власних інтересах і з метою помсти», — зазначила заступниця виконавчого директора ЦПК. Вона також провела паралель із Януковичем, який у втечі теж називав себе легітимним.

Окрема проблема — це вже ухвалені рішення та підозри. Навіть швидка заміна генерального прокурора не виправить ситуацію повністю: новому керівництву доведеться окремо розбиратися з ними, і частину з них, за оцінкою Щербан, може знадобитися переглядати або скасовувати.

Отже, історія Кравченка — це не лише про те, хто очолює прокуратуру. Це про те, як формальні повноваження можуть зберігатися навіть після втечі, і про те, яких зусиль вимагатиме повернення системи до нормальної роботи.