Воєнний медик Асан Ісенаджиєв: Оленівка, полон і сила єдності

Асан Ісенаджиєв почав військову службу ще 2015 року, після анексії Криму. Пройшовши шлях від добровольчих формувань до «Азову» та оборони Маріуполя, він зрештою обрав Другий окремий медичний батальйон — підрозділ, який, за його словами, працює як маленька родина, де все вирішується напряму. У складі батальйону розгорнуті хірургічні столи, стабілізаційні пункти, поліклініка, ВЛК, а також стоматологічний і рентгенкабінети.

Ісенаджиєв зазначає, що війна суттєво змінила підходи до евакуації поранених. Якщо раніше лінія фронту була чіткою, то тепер «сіра зона» сягає 20–25 кілометрів, де постійно діють дрони та FPV. Це змушує медиків імпровізувати й працювати в умовах, коли кожна хвилина може коштувати життя. Водночас рівень військової медицини, на його думку, суттєво зріс: сучасні протоколи, які ще нещодавно здавалися неможливими, тепер застосовуються навіть на бригадному рівні.

Окремо медик згадує оборону Маріуполя та підземний шпиталь «Железяка» на «Азовсталі». Там, коли закінчилися медичні засоби, рятували життя підручними матеріалами: стерилізували простирадла в кип'ятку, використовували мідний дріт замість ниток, а кров переливали напряму від одного пораненого іншому. У бараці, де пізніше стався вибух в Оленівці, росіяни не пускали медичну допомогу впродовж кількох годин. Поранених вивозили лише на світанку, і деякі загинули через недбалість конвоїрів.

Після Оленівки Ісенаджиєв провів місяць у карцері, а потім його етапували до Таганрога, де полонених систематично били. Він розповідає, що єдиним символом надії перед обміном став голуб, який прилітав до вікна камери. Коли птах зник, його забрали на обмін.

Нині військовий медик наголошує: українській медицині бракує людей, але передусім — гідної оплати праці. Він закликає молодь не виїжджати за кордон, а розвиватися в Україні, та нагадує, що єдність — запорука перемоги. «Разом нас багато — нас не подолати», — підсумовує він.