Ірландський журналіст Кейлін Робертсон про удар по Одесі: «Я був ближче до смерті, ніж будь-коли»

Кейлін Робертсон зупинився в одеській Аркадії — жвавому районі з кафе, магазинами й ресторанами, далеко від порту. Саме тому місце здавалося безпечним. Він прокинувся о четвертій ранку від пострілів, роботи ППО і свисту. Пізніше з'ясувалося, що сім крилатих ракет «Калібр» летіли вздовж узбережжя в одному напрямку, і сьома пройшла найближче до його вікна.

«Я побачив цей сліпуче-білий спалах», — згадує журналіст. Зазвичай після вибуху він рахує секунди до звуку, щоб оцінити відстань. Цього разу затримки не було: вікна й двері миттєво відчинилися, усе, що не було закріплене, зрушило з місця, повітря заповнив пил. Рама вікна, біля якого він стояв, вилетіла з кріплень, але скло не розлетілося — це його врятувало. За чотири роки в Україні Робертсон не переживав нічого подібного.

Разом із чоловіком він спустився сходами, де вже збиралися родини з дітьми на руках і домашніми тваринами. У дворі люди розгублено дивилися на величезну діру в будівлі та яскраве полум'я збоку, розплавлений метал стікав униз. На землі лежали матраци, взуття, речі з чужих квартир. Того дня загинули двоє людей — ймовірно, вони згоріли у власній квартирі.

За словами Робертсона, він усвідомив просту річ: в Україні не має значення, перебуваєш ти за п'ять кілометрів від росіян чи за сто. Удар може статися будь-де — у квартирі в Одесі, поруч із сім'єю та друзями. Саме тому мільйони українців досі живуть за кордоном.

Журналіст наголошує, що після вибуху нічого не закінчується: лунають нові вибухи, у небі літають дрони, працює ППО, і росіяни часто б'ють по тому самому місцю повторно. Це постійне виснаження він називає окремою тактикою. Водночас він згадує, як за кілька днів потому в іншому районі Одеси, біля моря, люди рибалили, займалися йогою та фотографувалися, а щоразу після вибуху згортали килимки й переходили в безпечне місце — і поверталися, щойно стихало.

«Це найкращий опис Одеси, але так не повинно бути», — каже Робертсон. Він любить це місто, де поховані його прадіди. На його думку, українці не хочуть віддавати Росії ще одне літо чи рік свого життя, тому живуть далі попри смертельну небезпеку.

Свій досвід журналіст описує через просту думку: камера може бути зброєю правди. Він згадує наказ Ейзенхауера знімати все у таборах, щоб колись ніхто не зміг заперечити, що це було. «Зафіксуйте все на камеру», — повторює він цей принцип. Робертсон переконаний: якщо достатньо людей побачать, що робить Росія, це вплине на політичні рішення, і люди обиратимуть лідерів із жорсткішою позицією щодо її дій.